— Хто вам це дав? — поцікавився він.
— Залицяльник, — відказала Вен.
— Це він розповідає вам про мене всілякі погані речі?
— Ні, то був інший. Він... він сказав, що всі дворяни — тобто всі лютадельські дворяни — жахливі люди. Він сказав, що придворні дами навіть не вважають за зраду, коли їхні чоловіки сплять із повіями-скаа.
Еленд пирхнув.
— Схоже, ваш інформатор не дуже добре знається на жінках. Я неабияк здивуюся, якщо ви знайдете мені бодай одну леді, якій байдуже, що її чоловік розважається з іншою — чи то зі скаа, чи то з дворянкою.
Вен кивнула, глибоко вдихаючи, щоб заспокоїтися. Вона почувалася ніяково... але водночас заспокоєно. Еленд опустився навколішки біля її стільця, досі помітно стурбований.
— Отже, ваш батько належить до цієї третини? — запитала вона.
Дворянин почервонів — це було помітно навіть у тьмяному світлі ліхтаря — й опустив очі.
— У нього були всякі коханки — і скаа, і вельможні дами, йому все одно. Я досі думаю про ту ніч, Валетто. Я хотів би... не знаю...
— Ви не винні, Еленде, — сказала вона. — Ви були тринадцятилітнім хлопчиком, який робив те, що наказав батько.
Еленд відвів погляд убік, але Вен устигла помітити в його очах гнів і провину.
— Хтось мусить зупинити все це, — стиха промовив він, і її вразила затятість, яка прозвучала в його голосі.
«Йому небайдуже, — подумала вона. — Він такий самий, як Келсьє чи Доксон. Він хороша людина. Чому вони цього не бачать?»
Нарешті Еленд зітхнув, підвівся й приніс стілець для себе. Відтак сів, спершись ліктем на балюстраду, а пальці запустив у своє скуйовджене волосся.
— Що ж, — зауважив він, — ви, вочевидь, не перша леді, яку я довів до плачу, але ви перша, через кого я щиро розхвилювався. Моя галантність вийшла на новий рівень.
Вен усміхнулася.
— Це не через вас, — сказала вона, відкидаючись на спинку стільця. — Останні кілька місяців були дуже... виснажливі. Коли я дізналася про ці жахливі речі, то просто не стрималася.
— Із цією ганьбою треба щось робити, — прошепотів дворянин. — Пан Всевладар не бачить цього, а точніше не хоче бачити.
Вен кивнула, а тоді пильно глянула на Еленда.
— То чому все таки ви мене уникали останнім часом?
Той знову зашарівся.
— Я вирішив, що у вас достатньо нових друзів.
— І що це мало б означати?
— Мені не подобається більшість тих людей, із якими ви проводите час, Валетто, — зізнався Еленд. — Вам вдалося непогано влитися в лютадельське світське товариство, а як я помітив, ігри в придворну політику зазвичай міняють людей.
— Вам легко казати, — різко кинула Вен. — Особливо коли ви перебуваєте на самому вершечку придворної ієрархії. Ви можете дозволити собі не зважати на політику — декому пощастило менше.
— Мабуть, так.
— Крім того, — додала Вен, — ви так само, як і решта, граєте в ці ігри. Чи ви збираєтеся наполягати, що ваше початкове зацікавлення мною не було спричинене бажанням подратувати батька?
Еленд здійняв руки вгору.
— Гаразд, гаразд, ви мене відбештали як слід. Я був йолопом. Це в нас родинне.
Вен зітхнула, відкидаючись назад і відчуваючи холодний доторк імли на зволожених слізьми щоках. Еленд не був чудовиськом: щодо цього вона йому вірила. Може, це було нерозважливо, але вплив Келсьє давався взнаки. Вона починала довіряти тим, хто її оточував, а Елендові Венчеру їй хотілося вірити більше, ніж будь-кому іншому.
Тепер, коли виявилося, що лиходійства дворян щодо скаа не стосуються Еленда безпосередньо, Вен почувалася легше. Навіть якщо третина вбивали жінок-скаа, можливо, хоча б когось із дворян ще можна було врятувати. Вирізати всіх не потрібно — це їхні методи. Вен мала подбати, щоб такого не сталося, щоб людину не вбивали лише через її походження.
«Пане Всевладарю! Я починаю думати, як інші ватажани... я майже вірю, що ми справді можемо щось змінити».
Вона глянула на Еленда, що сидів навпроти. За його спиною клубочилася імла, а вигляд у нього був похмурий.
«Я викликала неприємні спогади, — винувато подумала Вен. — Не дивно, що він так ненавидить батька». Їй закортіло якось розрадити юнака.
— Еленде, — промовила вона, щоб привернути його увагу. — Вони такі самі, як ми.
Молодий дворянин стрепенувся.
— Хто?
— Скаа-плантаційники, — пояснила Вен. — Якось ви запитували мене про них. Я боялася й тому відповіла так, як відповіла б кожна аристократка. Але ви, схоже, розчарувалися, почувши так мало.
Еленд подався до неї.
— То ви таки проводили час зі скаа?