Вен кивнула.
— Багато часу. Навіть забагато, на думку моєї родини. Можливо, саме тому вони відіслали мене сюди. Деяких скаа я знала дуже добре, особливо одного старшого чоловіка. Він утратив декого — кохану жінку — через те, що дворянинові захотілося розважитися ввечері з гарненькою скаа.
— Це сталося на вашій плантації?
Вен поспішно захитала головою.
— Ні, він утік і прибився до батькових робітників.
— І ви переховали його? — здивувався Еленд. — Скаа-утікачів належить страчувати!
— Я зберегла його таємницю, — відказала Вен. — Я знала його не дуже довго, але... одне я вам можу сказати напевне, Еленде: він кохав так само сильно, як і будь-який дворянин. Певно, сильніше, ніж кохають більшість тутешніх дворян.
— А розум? — зацікавлено допитувався Еленд. — Чи не видалися вони вам... гм... тугими на думку?
— Звісно, що ні, — обурилася Вен. — Смію думати, Еленде Венчере, що знаю кількох скаа кмітливіших за вас. Нехай і неосвічені, але вони все одно розумні. І розлючені.
— Розлючені? — перепитав він.
— Декотрі з них. Через те, як із ними поводяться.
— То вони усвідомлюють це? Усвідомлюють нерівність між нами?
— Звісно! Як же цього не усвідомлювати? — здивувалася Вен.
Вона здійняла руку, щоб витерти носа, але спинилася, помітивши, що хустинка вся брудна від макіяжу.
— Ось, тримайте, — Еленд простягнув їй свій носовичок. — Розкажіть мені більше. Звідки ви знаєте про це?
— Вони розповідали мені, — відповіла Вен. — Скаа мені довіряли. Я знаю, що ці люди розлючені, бо вони часто скаржилися на своє життя. А те, що вони розумні, очевидно з того, як вони приховують деякі речі від дворян.
— Наприклад?
— Наприклад, підпільна транспортна мережа, — відказала Вен. — Скаа допомагають утікачам мандрувати каналошляхами від плантації до плантації. Дворяни нічого не помічають, адже ніколи не звертають уваги на обличчя скаа.
— Цікаво.
— Крім того, — вела далі Вен, — є ще злодійські ватаги. Гадаю, ці скаа мали б бути доволі кмітливі, якщо їм вдається переховуватися від зобов’язувачів і дворян, та ще й обкрадати Великі доми просто перед носом Пана Всевладаря.
— Авжеж, мені відомо про них, — мовив Еленд. — Мені хотілося б зустрітися з кимось із цих злодіїв, розпитати, як їм вдається так спритно ховатися. Це, мабуть, дивовижні люди.
Вен мало не взялася розповідати далі, але прикусила язика. «Я й так уже вибовкала забагато».
Еленд поглянув на неї.
— Ви теж дивовижна, Валетто. Я помилявся, коли думав, що на вас може повпливати вищий світ. Радше це ви вплинете на нього.
Вен усміхнулася.
— Одначе, — мовив Еленд, підводячись, — мені треба йти. Власне кажучи, я прибув на цей бал лише для того, щоб побачитися з кількома друзями.
«Авжеж! — подумала дівчина. — Один із тих дворян, з якими він зустрічався раніше, — Гастінг. Келсьє із Сейзедом здалося дивним, що Еленд товаришує з ним...»
Вен також підвелася й простягнула дворянинові хустинку.
Він не взяв.
— Нехай буде у вас. Я давав її не лише для того, щоб використати за призначенням.
Вен поглянула на клаптик матерії. «Дворянин дарує юній леді хустинку, коли має серйозні наміри залицятися до неї».
— Ох! — вона стиснула носовичок у руці. — Дякую!
Еленд усміхнувся й підступив до неї.
— Той інший, хто б він не був, випередив мене через мою дурість. Однак я не настільки дурний, щоб проґавити нагоду створити йому конкуренцію.
Він підморгнув, злегка вклонився й вийшов до центральної зали.
Вен зачекала кілька секунд, а потім і собі шаснула крізь балконові двері за ним. Еленд зустрівся з тими самими двома дворянами, що й раніше, — Лекалем і Гастінгом, політичними недругами дому Венчерів. Вони постояли якусь хвилю, а тоді рушили до сходового прогону збоку зали.
«Ті сходи можуть вести лише до одного місця, — подумала Вен. — До бічної вежі».
— Панно Валетто?
Вен здригнулася й, обернувшись, побачила Сейзеда, що підходив до неї.
— Ви готові покинути бал? — запитав він.
Дівчина підскочила до нього.
— Лорд Еленд Венчер щойно вийшов он тими сходами разом зі своїми друзями, Гастінгом і Лекалем.
— Цікаво, — відказав Сейзед. — Чому б це... Панно, що сталося з вашим макіяжем?!
— Це неважливо, — мовила Вен. — Думаю, мені треба піти за ними.
— Ще одна хустинка, панно? — запитав террісієць. — А ви даремно часу не гаєте!
— Сейзеде, ти слухаєш мене?
— Так, панно. Гадаю, ви могли б піти за ними, якщо бажаєте, але це буде доволі очевидно. Навряд чи це найкращий спосіб добути інформацію.