Вен кивнула. Келсьє підморгнув їй і зістрибнув із муру в імлу.
24
Урешті-решт, я маю вірити в себе. Я знав людей, які знищили в собі здатність розпізнавати правду й добро, але не думаю, що я один із них. Я досі можу бачити сльози в очах дитини й почувати біль через її страждання.
Якщо я колись втрачу це, то буду знати, що перейшов межу і надії на порятунок нема.
Коли Вен і Сейзед приїхали до столярні, Келсьє вже був там. Він, разом із Гемом, Кривоногом і Страшком, сидів на кухні й насолоджувався келихом вина.
— Геме! — радісно вигукнула Вен, заходячи крізь задні двері. — Ти повернувся!
— Ага, — весело відказав той, здіймаючи свій келих.
— Тебе не було цілу вічність!
— Мені теж так здалося, — серйозно відказав Гем.
Келсьє гмикнув і підвівся, щоб долити собі вина.
— Гем трохи втомився бути воєначальником.
— Мені довелося носити форму, — потягуючись, пожалівся громило. Тепер на ньому була звична безрукавка й штани вільного крою. — Навіть скаа на плантаціях не зазнають таких тортур.
— Тобі слід якось спробувати поносити вечірню сукню, — мовила дівчина, сідаючи.
Вона обтріпала плаття спереду, і воно мало не такий поганий вигляд, як Вен боялася. Сліди попелу досі видніли на чорній тканині, що трохи постраждала в тих місцях, де Вен терлася нею об каміння. Утім, що то, що то було ледь помітним.
Гем розсміявся.
— Схоже, поки мене не було, ти перетворилась на справжню юну леді.
— Сумніваюся, — відказала Вен, беручи келих, який подав їй Келсьє.
Вона здійняла його, потримала хвильку, а тоді надпила.
— Панна Вен просто дуже скромна, пане Геммонде, — сідаючи, мовив Сейзед. — Вона майстерно опанувала мистецтво поводження при дворі — краще, ніж багато справжніх аристократів, яких я знав.
Дівчина зашарілася, і Гем знову засміявся.
— Де це ти підхопила таку погану звичку, як скромність, Вен?
— Не від мене, це точно, — мовив Келсьє, пропонуючи келих вина Сейзедові. Однак террісієць, піднявши долоню, ввічливо відмовився.
— Звісно, що не від тебе, Келе, — сказав Гем. — Може, це Страшко навчив її. Він, схоже, єдиний у нашій ватазі вміє тримати рот на замку. Еге ж, хлопче?
Страшко почервонів, явно намагаючись не дивитися на Вен.
«Треба поговорити з ним, — подумала дівчина. — Але... не сьогодні. Келсьє повернувся, а Еленд — не вбивця. Сьогодні мені хочеться розслабитися».
На сходах почулися кроки, і за мить до кухні зайшов Доксон.
— У вас тут вечірка? А мене й не покликали.
— Ти наче був зайнятий, — відказав Келсьє.
— Крім того, — додав Гем, — ми ж знаємо, що ти людина відповідальна й не будеш пиячити з такими поганцями, як ми.
— Хтось-то має пильнувати за справами, — невимушено відповів Доксон, наливаючи собі вина. Ураз він спинився й, насупившись, глянув на Гема. — Цей жилет видається мені якимось знайомим.
Громило всміхнувся.
— Я відрізав рукави від військової куртки.
— Не може бути! — зі сміхом вигукнула Вен.
Гем кивнув із задоволеним виглядом.
Доксон зітхнув і врешті налив-таки собі вина.
— Ці речі коштують грошей, Геме.
— Усе коштує грошей, — відказав той. — Але що таке гроші? Фізичне втілення абстрактного поняття витрачених зусиль. Так от, носити цю форму протягом такого тривалого часу коштувало мені неабияких зусиль. Тому, як на мене, тепер ми з цим жилетом квити.
Доксон лише закотив очі. У головній залі відчинилися й зачинилися передні двері, і Вен почула, як Бриз вітається з підмайстром, що стояв на варті.
— До речі, Доксе, — мовив Келсьє, прихиляючись спиною до буфета. — Мені невдовзі треба буде трохи «фізичного втілення витрачених зусиль». Я хотів би винайняти невеличкий склад, щоб проводити там зустрічі в подобі інформатора.
— Гадаю, це можна влаштувати, — відказав Доксон. — Якщо не надто витрачатися на гардероб Вен... — він урвав мову, дивлячись на неї. — Що сталося з твоєю сукнею, юна панянко?!
Вен ніяково зіщулилася на стільці. «Мабуть, це трохи помітніше, ніж мені видавалося».
Келсьє хихотнув.
— Звикай до того, що її сукні будуть брудні, Доксе. Відсьогодні Вен вертається до обов’язків з-імли-народженої.
— Цікаво, — промовив Бриз, заходячи до кімнати. — Чи можу я порадити, щоб наступного разу вона не встрявала в бійку відразу з трьома сталевими інквізиторами?
— Я спробую, — пообіцяла Вен.
Статечний гамівник підійшов до столу й усівся з притаманною йому помпою. Піднявши дуельний ціпок, він вказав ним на Гема.