— Бачу, період мого інтелектуального відпочинку добіг кінця.
Громило всміхнувся.
— Поки був у печерах, я надумав кілька хитромудрих запитань і приберіг їх для тебе, Бризе.
— Помираю від нетерплячки їх почути, — відказав той і тицьнув ціпком у Лишветрода. — Страшку, принеси вина.
Юнак схопився з місця й поквапився догодити Бризові.
— Він такий славний хлопчина, — зауважив гамівник, беручи келих. — Мені майже не доводиться підштовхувати його алломантично. Якби ж то ви всі, ледацюги, були такі послужливі.
Страшко насупився.
— Граючи так не бувши добре.
— Я не маю жодної гадки, що ти сказав, хлопче, — мовив Бриз. — Тому я просто вдам, ніби зрозумів, і буду далі пити своє вино.
Келсьє закотив очі.
— Втрачаючи напругу від діла, — сказав він. — Невартуючий без потреби уваги.
— Прямуючи до правди правильно, — кивнув Страшко.
— Про що це ви двоє белькочете? — підозріливо запитав Бриз.
— Бувши розумний хотівши, — сказав Страшко. — Роблячи діло від хотіння.
— Бувши завжди так роблячи, — погодився Келсьє.
— Завжди хотівши маючи не мавши, — з усмішкою додав Гем. — Боячись розумним не бувши.
Бриз розпачливо глянув на Доксона:
— Здається, любий друже, наші товариші остаточно зсунулися з глузду.
Доксон стенув плечима, а тоді з цілком серйозним виразом на обличчі промовив:
— Бувши не мавши, а мавши не бувши.
Бриз спантеличено витріщився на нього, а тоді всі вибухнули реготом. Гамівник обурено закочував очі, хитав головою і бубонів щось про недоречне блазнювання.
Вен від сміху трохи не захлинулася вином.
— Що ти сказав? — запитала вона Доксона, коли той сів біля неї.
— Не знаю напевне, — зізнався той. — Але прозвучало добре.
— Мені здається, ти нічого не сказав, Доксе, — мовив Келсьє.
— О ні, він щось сказав, — заперечив Страшко. — Просто це нічого не значить.
Келсьє знову засміявся.
— Таке з ним часто трапляється. Я помітив, що можна пускати повз вуха половину з того, що каже Докс, і ти нічого не втратиш... хіба що пропустиш, як він жаліється на завеликі витрати.
— Агов! — запротестував Доксон. — Мушу вам ще раз нагадати, що хтось-то повинен пильнувати за витратами. Їй-бо, хлопці й дівчата, те, як ви розкидаєтеся скринцями...
Вен усміхнулася. Навіть Доксонові скарги звучали добродушно. Кривоніг сидів мовчки біля стіни зі своїм звичним набурмосеним виглядом, але вона помітила легку тінь усмішки на його губах. Келсьє підвівся й відкоркував ще одну пляшку. Наповнюючи келихи, він розповідав ватазі про підготовку армії.
Вен почувалася... задоволеною. Посьорбуючи вино, вона помітила відчинені двері, що вели до темної майстерні. На якусь мить їй видалося, що вона бачить у півтемряві постать — налякану худеньку дівчинку, що нікому не вірить і всіх підозрює. Волосся її було коротко й нерівно обтяте, а вдягнута дівчина була в просту незаправлену брудну сорочку й коричневі штани.
Вен пригадала собі ту ніч — її другу ніч у столярні, — коли вона стояла в темній майстерні й дивилася, як інші провадять вечірню розмову. Невже вона справді була тою дівчинкою, що крилася в холодній темряві й з прихованою заздрістю спостерігала за сміхом і дружбою, не наважуючись приєднатися?
Келсьє сказав щось дотепне, і всі знову покотилися з реготу.
«Маєш рацію, Келсьє, — подумки всміхнулася Вен. — Так значно краще».
Вона ще не стала такою, як вони, — ще не остаточно. Пів року було замало, щоб Рінові нашепти замовкли назавжди, до того ж Вен не уявляла, що коли-небудь зможе так довіряти людям, як Келсьє. Але... вона нарешті збагнула, принаймні частково, чому він працює з людьми так, як працює.
— Ну гаразд, — мовив ватажок, обертаючи стілець і сідаючи на нього задом наперед. — Схоже, що армія буде готова до призначеного строку. Марш — на місці. Треба рухатися далі. Які новини з балу, Вен?
— Дім Текіелів вразливий, — сказала вона. — Його союзники розбігаються, а вороги кружляють довкола, як стерв’ятники. Подейкують, що борги і збитки змусять Текіелів ще до кінця місяця продати родову фортецю. Вони просто неспроможні виплатити Панові Всевладарю податок на замок.
— І таким чином у місті стане на один Великий дім менше, — сказав Доксон. — Щоб відшкодувати втрати, більшості Текіелів — зокрема й імлистим та з-імли-народженим — доведеться перебратися до віддалених плантацій.
— Це добре, — зауважив Гем. — Що більше дворянських домів нам вдасться витурити з міста, то легше його буде захопити.