«Я майже забула, як це — бути невидимою», — подумала Вен. На щастя, давні звички — дивитися вниз, поступатися дорогою, горбитися, щоб привертати якнайменше уваги, — швидко повернулися до неї. Стати колишньою Вен, вуличною скаа, виявилося так само просто, як пригадати знайому мелодію, яку колись вона мугикала собі під ніс.
«Це лише ще одна маска, — думала Вен, ідучи поруч із Гемом. — Мій макіяж тепер — це попіл, яким я вимазала обличчя. Замість сукні — штани, які я пожмакала, щоб вони видавалися старими й поношеними».
То хто ж вона насправді? Вуличне дівчисько Вен? Леді Валетта? Ні та, ні та? Чи хтось із друзів знає її справжню? Чи вона сама знає себе справжню?
— Ох і скучив я за цим місцем, — сказав Гем зі щасливим виразом на обличчі.
Він завжди був щасливий. Вен не могла собі уявити його бодай чимось невдоволеним, хоч він сам і стверджував, що йому не подобалося керувати армією.
— Дивно, — мовив Гем, обертаючись до неї. Він не прибирав на вулиці пригніченого вигляду, як Вен: схоже, його нітрохи не турбувало, що він вирізнявся серед інших скаа. — Мабуть, я не мав би скучати за цим місцем... Лютадель — найбрудніше і найвелелюдніше місто в Останній імперії. Але щось у ньому є...
— Твоя родина живе тут? — запитала Вен.
— Ні, — відказав Гем. — У невеличкому містечку неподалік. Моя дружина — швачка; каже всім, що я служу в лютадельському гарнізоні.
— Тобі їх бракує?
— Звісно. Це нелегко: я проводжу з ними лише кілька місяців на рік, — але так безпечніше. Якщо мене вб’ють, інквізиторам буде важко відшукати мою родину. Я навіть Келові не сказав, де саме вони мешкають.
— Ти гадаєш, Міністерство завдаватиме собі стільки клопоту? — запитала вона. — Ти ж уже будеш мертвий.
— Я імлистий, Вен. А це означає, що всі мої нащадки матимуть трохи шляхетної крові. Мої діти можуть виявитися алломантами, а потім і їхні діти. Ні, коли інквізитори вбивають імлистого, вони знищують і всіх його нащадків. Єдиний спосіб убезпечити родину — це триматися щонайдалі від неї.
— Ти міг би просто не користуватися алломантією, — сказала Вен.
Гем заперечно похитав головою.
— Не думаю, що мені це вдалося б.
— Через силу, яку вона дає?
— Ні, через гроші, які вона дає, — чесно зізнався Гем. — Громили — чи п’ютером’язи, як нас воліють називати дворяни, — серед усіх імлистих мають найбільший попит. Досвідчений громило може протистояти шістьом звичайним солдатам, він може підняти більше, витримати більше, рухатися швидше, ніж будь-який інший найманий силач. А це має неабияке значення, коли тобі потрібна невелика команда. Додай до п’яти-шести громил ще кількох монетострілів — і матимеш маленьку, мобільну армію. За таку охорону платять чимало.
Дівчина кивнула.
— Розумію, гроші можуть бути спокусливими.
— Вони більш ніж спокусливі, Вен. Завдяки їм моя сім’я не змушена мешкати в переповненому гуртожитку, їм не треба хвилюватися за їжу. Моя дружина працює лише про людське око — як на скаа, вони мають непогане життя. Коли я зароблю достатньо, ми поїдемо з Центральної домінії. В Останній імперії є місця, про які більшість людей навіть не знає, — місця, де з грошима можна жити не гірше за дворянина. Місця, де можна перестати боятися і просто жити.
— Звучить... заманливо.
Гем кивнув, повертаючи на широку вулицю, що вела до головної міської брами.
— Ця мрія мені дісталася від Келсьє. Він завжди казав, що хоче саме цього. Сподіваюся, мені пощастить більше, ніж йому.
Вен насупилася.
— Усі кажуть, що він мав купу грошей. Чому він не покинув злодійське ремесло?
— Не знаю, — відказав Гем. — Завжди з’являлася чергова справа — щоразу більша, ніж попередня. Гадаю, такі ватажки, як Келсьє, із часом можуть узалежнитися від гри. Невдовзі йому вже й не йшлося про гроші. Урешті-решт він почув, що Пан Всевладар ховає у тому своєму таємному святилищі якийсь неоціненний секрет. Якби він і Мара поїхали до того, як узялися за цю роботу... Але вони не поїхали. Хтозна, може, таке життя, коли не треба ні про що турбуватися, їм не припало б до вподоби, і вони не були б щасливі.
Ця думка, схоже, видалася йому цікавою, і Вен побачила, як у нього в голові виникає чергове «запитання».
«Гадаю, такі ватажки, як Келсьє, із часом можуть узалежнитися від гри».
Її колишні побоювання повернулися. Що станеться, якщо Келсьє захоче захопити імператорський трон для себе? Мабуть, він не буде таким поганим, як Пан Всевладар, але... Вен прочитала вже значну частину щоденника і знала, що Пан Всевладар не завжди поводився як тиран. Колись він був хорошою людиною. Хорошою людиною, яка звернула на хибний шлях.