Гем лише кивнув.
— То як? — запитав Сертес. — Цього разу буде справжня битва, Геме. І платня відповідна. Твої вміння нам стали б у пригоді. Я тебе відразу поставлю на чолі відділення.
— Я... я мушу подумати, — відповів Гем.
Він не надто вмів приховувати почуття, і його здивування могло видатися підозрілим, але Сертес начебто нічого не зауважив.
— Тільки недовго, — сказав він. — Ми виступаємо за дві години.
— Добре, — погодився Гем, досі приголомшений. — Я лише відведу племінницю додому й прихоплю деякі речі. Я повернуся, перш ніж ви вирушите.
— От і молодець! — Вен побачила, як Сертес поплескав Гема по плечі.
«Наша армія виявила себе, — нажахано подумала дівчина. — Вони ж неготові! Вони мали підійти до Лютаделя потайки, захопити його наскоком, а не протистояти напряму лютадельському гарнізону. Їх усіх переб’ють! Що ж там сталося?»
25
Завжди, коли хтось гине від моєї руки чи з мого наказу, я шкодую про це. І все одно вбиваю цих людей. Якби ж тільки я не був клятим реалістом!
Келсьє кинув до заплічника ще одну баклажку з водою.
— Бризе, склади список усіх підпільних точок, де ми з тобою вербували людей. Попередь їх, що Міністерство невдовзі, ймовірно, матиме в’язнів, які можуть їх виказати.
Бриз кивнув, чи не вперше утримавшись від того, щоб сказати у відповідь щось дотепне. Позаду нього метушилися підмайстри, готуючи припаси і спорядження для Келсьє.
— Доксе, столярня мала би бути в безпеці, якщо тільки вони не схоплять Єдена. Нехай усі наші троє олов’яноокі стоять на варті. У разі загрози перебирайтеся до запасного лігвища.
Доксон, який поспішно роздавав накази підмайстрам, кивнув на знак того, що зрозумів. Один столярчук уже вирушив попередити Рену. Келсьє гадав, що псевдолордові не мала б загрожувати небезпека: лише одна партія барж відплила з Фелліса, а люди, яких вона перевозила, не знали, що Рену бере участь у плані. Без конечної потреби йому не слід утікати, адже його зникнення вивело б із гри і його самого, і Валетту, позбавивши їхню ватагу позицій у вищому світі, на здобуття яких пішло стільки часу й зусиль.
Келсьє втиснув до торби трохи якогось харчу й закинув її на плечі.
— А мені що робити, Келе? — запитав Гем.
— Повертайся до гарнізону, як ти й пообіцяв. Добре, що ти погодився, — нам потрібен інформатор серед них.
Гем видавався стурбованим.
— Слухай-но, Геме, у мене зараз немає часу заспокоювати тебе, — сказав Келсьє. — Тобі не треба нікого обшахровувати, просто будь собою і слухай.
— Я не зможу битися з гарнізонцями, якщо приєднаюся до них. Я слухатиму, але не оберну зброю проти тих, хто вважає мене своїм товаришем.
— Чудово, — різко кинув Келсьє. — Щиро сподіваюся, що ти знайдеш якийсь спосіб, щоб не вбивати наших солдатів також. Сейзеде!
— Слухаю, пане Келсьє!
— Який у тебе запас швидкості?
Террісієць озирнувся на всіх тих, хто метушився довкола, і злегка почервонів.
— На дві-три години. Цю властивість важко накопичити.
— Замало, — сказав Келсьє. — Тоді я сам. Докс за старшого, поки мене не буде.
Він рвучко обернувся до дверей, але враз зупинився. Біля виходу стояла Вен у тих самих штанах, сорочці й картузі, у яких вона ходила до гарнізону. Через плече в неї теж була перекинута торба. Дівчина виклично глянула на нього.
— Це буде важка подорож, Вен, — попередив він. — Ти ніколи ще не робила нічого такого.
— То й нехай.
Келсьє кивнув. Він висунув з-під столу скриню, підняв віко й відсипав у мішечок жменю п’ютерних кульок для Вен. Дівчина взяла мішечок без жодного слова.
— Проковтни п’ять.
— П’ять?!
— Поки що вистачить, — відказав Келсьє. — Якщо треба буде ще, гукнеш мене — і ми зупинимося.
— Зупинимося? — перепитала дівчина, — Ми хіба не на човні попливемо?
— На човні? — насупився Келсьє. — Навіщо нам човен?
Вен глянула на мішечок із п’ютером, а тоді взяла чашку з водою і заходилася ковтати металеві кульки.
— Пересвідчись, чи в тебе досить води, — порадив Келсьє. — Візьми стільки, скільки зможеш нести.
Він підійшов до Доксона й поклав руку йому на плече.
— До заходу сонця — години три. Якщо поквапимося, будемо там завтра до полудня.
Доксон кивнув.
— Можливо, ви ще встигнете.
«Можливо, — подумав Келсьє. — Гарнізон Валтру лише за три дні маршу від Голстепа. Гонець, навіть якщо скакав уночі, не міг прибути до Лютаделя швидше ніж за два дні. Поки я дістануся до армії...»