— Що? — похмуро запитала дівчина, спиняючись на порозі. Купання трохи заспокоїло головний біль, але в потилиці досі злегка пульсувало.
Четверо чоловіків перезирнулися. Першим заговорив Гем.
— Ми саме обговорювали стан справ і що нам робити тепер, коли немає більше ні нашого роботодавця, ні армії.
Бриз звів брови.
— Стан справ? Цікаво ти висловлюєшся, Геммонде. Я сказав би трохи інакше — «цілковитий провал».
Кривоніг щось ствердно буркнув, і всі четверо поглянули на Вен, очевидно, чекаючи на якусь реакцію.
«Чому їм так важить моя думка?» — здивувалася дівчина, заходячи до кухні й сідаючи.
— Хочеш щось поїсти? — запитав Доксон, підводячись. — Є обвиванці...
— Хочу елю, — відказала Вен.
Доксон завагався.
— Але ж іще немає навіть полудня.
— Дайте мені елю. Будь ласка. І то хутчіш.
Вона поклала руки на стіл і лягла на них головою.
Попри загальний понурий настрій, Гем спромігся хихотнути. — П’ютерне похмілля?
Вен кивнула.
— Це минеться, — запевнив він.
— Якщо тільки я не помру до того часу, — пробурчала дівчина.
Гем знову хихотнув, але веселість його видавалася силуваною. Докс подав їй кухоль, а тоді сів, обвівши всіх поглядом.
— То як, Вен? Що ти про все це думаєш?
— Не знаю, — зітхнула вона. — Майже все крутилося довкола армії, чи не так? Бриз, Гем і Єден увесь свій час витрачали на вербування й вишкіл, Доксон і Рену закуповували зброю і припаси. Тепер, коли армії нема... лишається тільки Маршеве шпигування в Міністерстві й Келові напади на дворян — ні для одного, ні для іншого ми не потрібні. Ватага стала зайвою.
У кухні запала мовчанка.
— А вона рубає правду просто у вічі, аж прикро стає, — нарешті промовив Доксон.
— Це так п’ютерне похмілля впливає, — докинув Гем.
— А коли ти повернувся? — запитала Вен.
— Учора ввечері, коли ти вже спала, — відповів він. — Найнятих тимчасово солдатів розпустили по домівках швидше, щоб не платити їм.
— Гарнізонці ще досі там? — запитав Доксон.
— Так, — кивнув Гем. — Ганяються за недобитками нашої армії. Допомагають військам з Валтру, яким добряче дісталося в битві. Якийсь час більшість лютадельського гарнізону буде ще там — шукатимуть повстанців. Схоже, кільком значним загонам вдалося відділитися від армії і втекти, перш ніж битва розпочалася.
Розмова знову згасла. Вен посьорбувала ель радше з упертості, ніж сподіваючись, що він справді допоможе. За кілька хвилин на сходах почулися кроки.
До кухні жвавою ходою ввійшов Келсьє.
— Доброго ранку всім! — звично весело привітався він. — Я бачу, на сніданок знову обвиванці. Кривоногу, тобі треба найняти куховарок, які мали б трохи більше фантазії.
Попри свої слова, ватажок схопив скрученого коржика й відкусив чималий шмат. Відтак задоволено всміхнувся й налив собі щось запити.
Ватажани мовчки перезирнулися. Келсьє їв навстоячки, спершись спиною на буфет.
— Келе, нам треба поговорити, — нарешті промовив Доксон. — Армії більше нема.
— Так, я помітив, — жуючи, відповів той.
— Це кінець, Келсьє, — сказав Бриз. — Ми спробували, але зазнали невдачі.
Ватажок насупився й опустив руку з обвиванцем.
— Зазнали невдачі? Чому це ти так вирішив?
— Армії більше нема, Келе, — повторив Гем.
— Армія була лише одним елементом нашого плану. Ми маємо певні труднощі, це правда, але нам аж ніяк не кінець.
— Заради Пана Всевладаря, чоловіче! — скрикнув Бриз. — Як ти можеш стояти тут і поводити себе так безтурботно? Наші люди загинули. Невже тобі байдуже?
— Ні, Бризе, не байдуже, — серйозним тоном відказав Келсьє. — Але того, що сталося, не виправити. Нам треба рухатися далі.
— Саме так! — вигукнув гамівник. — Нам треба рухатися якомога далі від цього твого божевільного плану. Настав час зупинитися. Я знаю, що тобі це не подобається, але це правда!
Келсьє поставив тарілку на буфет.
— Не «гамуй» мене, Бризе. Ніколи не «гамуй» мене.
Бриз здригнувся й завмер із розтуленим ротом.
— Гаразд, — нарешті промовив він. — Я не користуватимусь алломантією, я користуватимусь лише правдою. Знаєш, що я думаю? Я думаю, ти ніколи не збирався красти той атій. Ти нас використав. Пообіцяв багатство, а сам ніколи не мав наміру робити нас багатими. Це все лише заради твого еґо, заради того, щоб стати найвидатнішим ватажком у історії. Саме тому ти поширював ці чутки, саме тому вербував людей. Ти вже був колись багатий — тепер ти хочеш стати легендою.