Ватажок похитав головою.
— Сумніваюся. Навряд чи вони витрачали час на те, щоб визначати особи вбитих повстанців.
Гем спантеличено насупився.
— Це випадкові люди, Геммонде, — тихо зітхнув Бриз. — Показова страта, щоб покарати місцевих скаа за те, що дали прихисток повстанцям.
— Ні, навіть не це, — заперечив Келсьє. — Сумніваюся, що Пан Всевладар знає, де набрано солдатів, і що його це взагалі цікавить. Найпевніше, він гадає, що це чергове провінційне повстання. Ця страта... це просто нагадування всім, хто головний.
Карета Пана Всевладаря заїхала на підвищення посеред майдану. Лиховісний повіз зупинився точнісінько в центрі, однак імператор не вийшов.
Арештантські вози теж зупинилися, зобов’язувані й солдати заходилися виводити в’язнів. Чорний попіл далі падав з неба, коли першу групу приречених на смерть, які майже не опиралися, витягли на центральний майданчик. Інквізитор, що керував стратою, жестом наказав поставити в’язнів по кутах, перед фонтанами, що мали вигляд кубків.
Чотирьох скаа кинули на коліна — по одному перед кожним струменистим фонтаном, — і четверо інквізиторів здійняли обсидіанові топірці. Чотири топірці опустилися і стяли чотири голови. До фонтанних чаш ринула кров із тіл, що їх тримали солдати.
Струмені води, що порскали вгору, забарвилися червоним. Солдати відкинули тіла, після чого підвели до фонтанів наступну четвірку.
Страшко, вочевидь, почуваючись зле, відвів погляд.
— Чому... чому Келсьє нічого не роблячи? Не рятуючи їх?
— Не кажи дурниць, — відповіла Вен. — Там вісім інквізиторів, не кажучи вже про Пана Всевладаря. Келсьє був би ідіотом, якби спробував урятувати в’язнів.
«Хоча не здивуюся, якщо він розмірковував над цим», — подумала дівчина, пригадавши, як ватажок мало-мало не виступив сам проти цілої армії. Вона глянула на Келсьє. Той стояв, стискаючи комин побілілими пальцями, і, здавалося, насилу стримував себе, щоб не кинутися вниз і не спробувати зупинити страту.
Страшко, хитаючись, відійшов убік, щоб не блювати на людей унизу. Гем тихо застогнав, і навіть Кривоніг видавався смутнішим, ніж зазвичай. Доксон спостерігав за смертями з серйозним виразом на обличчі, немовби то був якийсь священний обов’язок. Бриз лише хитав головою.
А Келсьє... Келсьє кипів від люті. Обличчя його почервоніло, м’язи напружилися, а очі палали вогнем.
Стратили ще чотирьох, серед них — дитину.
— Ось! — вигукнув ватажок, гнівно змахуючи рукою в бік центрального майданчика. — Ось наш ворог! До нього не може бути жалю, ми не можемо просто відійти вбік. Це не проста робота, яку ми кидаємо, коли стикаємося з непередбачуваними труднощами.
Померли ще четверо.
— Погляньте на них! — наказав Келсьє, показуючи на лави, де сиділи дворяни.
Більшість видавалися знудженими. Деякі, однак, цілком весело проводили час, обертаючись одне до одного й жартуючи, тимчасом як страта тривала далі.
— Я знаю, що ви маєте сумніви щодо мене, — сказав Келсьє, обертаючись до ватажан. — Ви гадаєте, що я надто жорстокий з дворянами, гадаєте, що мені надто подобається вбивати їх. Але погляньте на цих людей, що сміються, дивлячись на смерть, і скажіть мені чесно: невже вони не заслуговують померти від мого клинка? Я лише чиню справедливість.
Іще чотири смерті.
Вен схвильовано оглянула лави оловозором. Вона побачила Еленда серед гурту молодих чоловіків. Жоден із них не сміявся, і вони були не одні. Так, багато дворян сприймали дійство як розвагу, але була й дещиця тих, хто видавався нажаханим.
— Бризе, ти запитував мене про атій, — тим часом вів далі Келсьє. — Скажу тобі чесно: він ніколи не був моєю головною ціллю. Я зібрав цю команду, бо хотів змінити це все. Так, ми захопимо атій: він потрібен для підтримки нової влади, але я ніколи не мав на меті збагатитися на цій роботі чи збагатити будь-кого з вас. Єден мертвий. Він був лише виправданням, приводом зробити щось добре, лишаючись злодіями. Тепер його нема, і ви можете відступити, якщо хочете. Покинути справу. Але це нічого не змінить. Боротьба й далі триватиме. Люди й далі помиратимуть. Ви просто не звертатимете на це уваги.
Іще чотири смерті.
— Годі вже бавитися в загадки, — Келсьє пильно поглянув на кожного з них по черзі. — Якщо ми збираємося зробити це, то маємо бути чесні самі з собою. Ми маємо визнати, що тут ідеться не про гроші. Ідеться про те, щоб зупинити ось це.
Він вказав на майданчик із фонтанами, криваві струмені якого повідомляли про смерть усім тим тисячам скаа, які стояли занадто далеко, щоб бачити, що відбувається.