— Отож-бо, Келе, — поволі промовив Гем. — Гарнізон повернеться, а ми не матимемо достатньо сил, щоб протистояти йому.
— Але ми матимемо скарбницю Пана Всевладаря, — усміхнувся ватажок. — Що ти там завжди кажеш про гарнізонців, Геме?
Громило глянув на нього, а тоді теж усміхнувся.
— Що вони найманці.
— Ми привласнимо гроші Пана Всевладаря, — сказав Келсьє, — а разом із грошима — і його армію. Наш план ще може спрацювати, панове. Якщо ми докладемо до цього всіх зусиль.
Ці слова, схоже, додали ватазі впевненості. Вен, утім, знову звернула погляд на майдан. Струмені фонтанів були такі червоні, що видавалося, наче їх виповнює сама лише кров. Із чорної, як ніч, карети за стратою спостерігав Пан Всевладар. Віконця були відтулені, і Вен оловозором спромоглася розгледіти тільки невиразний силует всередині.
«Ось він, наш справжній ворог, — подумала вона. — Не гарнізон, якого нема. Не інквізитори з топірцями. А цей чоловік. Той, що написав щоденник, який я читаю. Ми мусимо знайти спосіб, як його перемогти, інакше всі наші зусилля будуть марні».
27
Здається, я нарешті зрозумів, чому Рашек ставиться до мене з такою неприязню. Він не вірить, що зайда, чужинець, як я, справді може бути Героєм Віків. Він гадає, що я якось обдурив мислителів і не маю права носити ознаку Героя на своєму тілі.
На думку Рашека, стати Героєм мав би лише чистокровний террісієць. Дивно, та його ненависть додає мені рішучості. Я мушу довести йому, що здатен виконати це завдання.
Того вечора ватажани повернулися до столярні пригнічені. Страта тривала не одну годину. Ні Міністерство, ні Пан Всевладар не виголошували жодних звинувачень і нічого не пояснювали — лише без упину страчували й страчували людей. Коли всі в’язні були мертві, імператор та його зобов’язувачі покинули майдан, лишивши на ешафоті гори трупів й виповнені кров’ю фонтани.
Коли Келсьє та всі решта знову розмістилися на кухні, Вен усвідомила, що головний біль її більше не турбує. Тепер він видавався... неважливим. На столі лежали обвиванці, які дбайливо накрила котрась зі служниць. До їжі не потягнувся ніхто.
— Гаразд, — мовив Келсьє, займаючи своє звичне місце біля буфета. — Розплануймо, як нам діяти далі.
Доксон узяв стосик паперів, що лежали збоку, підійшов до столу й сів.
— Гарнізону ми позбулися, і тепер нашою головною ціллю стає дворянство.
— Атож, — погодився Бриз. — Якщо ми справді хочемо захопити скарбницю з кількома тисячами солдатів, то нам украй потрібне щось таке, що відвернуло б увагу палацової гвардії і завадило би дворянам відбити місто. Отже, війна домів набуває першорядного значення.
Келсьє кивнув.
— Саме так я й думаю.
— А що буде, коли війна домів закінчиться? — запитала Вен. — Якісь родини вивищаться й посиляться, і тоді нам доведеться мати справу з ними.
Келсьє похитав головою.
— Я не маю наміру допустити, щоб ця війна закінчилася, Вен... принаймні не найближчим часом. Пан Всевладар видає накази, Міністерство наглядає за його підданими, але змушують скаа працювати саме дворяни. Якщо нам вдасться знищити достатню кількість дворянських домів, державний апарат розвалиться сам. Нам не здолати цілої Останньої імперії — вона завелика. Але ми можемо розколоти її на шматки, а тоді змусити ці шматки воювати один з одним.
— Треба поставити Великі доми у важке фінансове становище, — запропонував Доксон, гортаючи свої папери. — Аристократія тримається насамперед на грошах — брак коштів зруйнує будь-який дім.
— Бризе, мабуть, нам таки доведеться скористатися твоїми фальшивими особистостями, — сказав Келсьє. — Досі я самотужки роздмухував війну між домами, але якщо ми хочемо, щоб вона вибухнула, перш ніж гарнізон повернеться, то мусимо докласти більше зусиль.
Бриз зітхнув.
— Що ж, гаразд. Тільки треба діяти вкрай обережно, щоб мене не впізнали як того, ким я бути не мав би. Мені не можна з’являтися на світських заходах і раутах, але гадаю, я міг би навідуватися до окремих домів із приватними візитами.
— Те саме стосується і тебе, Доксе, — мовив Келсьє.
— Я вже про це здогадався, — відказав той.
— Це буде небезпечно для вас обох, але нам вкрай важливо пришвидшитися. Вен лишається нашим головним шпигуном — імовірно, ми попросимо її поширити якусь неправдиву інформацію. Будь-що, аби лише дворяни захвилювалися.