Вен далі прогулювалася галереєю, видивляючись свою жертву. З підсвітлених зовні вікон струменіло іскристе світло, розкидаючи по підлозі барвисті плями. Більшість вітражів ховалася в неглибоких оглядових нішах-альковах, і попереду вздовж галереї темні ділянки чергувалися з різнокольоровими. Вен не зупинялася, щоб роздивитися ще якийсь вітраж: вона вже вдосталь намилувалася ними під час свого першого балу в замку Лекалів. Цього вечора в неї були важливіші справи.
Ту, кого шукала, вона побачила на східному боці галереї. Леді Клісс розмовляла в компанії дворян, тож Вен затрималася недалеко, удаючи, ніби розглядає вітражне вікно. Гурт леді Клісс невдовзі розійшовся: зазвичай ніхто не витримував її товариства протягом тривалого часу. Дама попрямувала галереєю у бік Вен.
Коли вона підійшла ближче, дівчина обернулася й удала, ніби приємно здивована.
— О, леді Клісс! Я цілий вечір вас не бачила!
Низенька дворянка охоче спинилася, вочевидь, зрадівши, що може попліткувати ще з кимось.
— Леді Валетто! — вигукнула вона, перевальцем підходячи до Вен. — Вас не було минулого тижня на балі в лорда Кейба! Сподіваюся, ваша хвороба не повернулася?
— Ні, — відказала Вен. — Просто той вечір я провела з дядечком.
— А-а, — протягнула Клісс, явно розчарована: повернення хвороби було б цікавішою пліткою. — Що ж, це добре.
— Я чула у вас є якісь новини про леді Трен-Педрі Делуз, — обережно почала Вен. — Я й сама нещодавно дізналася дещо цікаве.
Вона промовисто глянула на Клісс, натякаючи, що готова обмінятися чутками.
— Авжеж, авжеж! — радісно підхопила пліткарка. — Я чула, що Трен-Педрі анітрохи не зацікавлена в союзі з домом Еймів, хоча її батько прагне чимшвидше влаштувати весілля. Але ж ви знаєте, які вони, ті Ейми-молодші. Принаймні Федрен — йолоп із йолопів.
Дівчина подумки закотила очі. Клісс теревенила далі, не помічаючи, що Вен теж хоче щось розповісти. «Тонко натякати цій жінці — однаково, що намагатися продати плантаційниці парфуми для купелі».
— Як цікаво! — урвала вона свою розмовницю. — Можливо, Трен-Педрі вагається через зв’язки дому Еймів із Гастінгами?
Клісс злегка розтулила рота, а тоді її очі вп’ялись у Вен.
— Чого б це?
— Ну, всім же відомо, що планують робити Гастінги.
— А що всім відомо? — запитала Клісс.
Вен удала, ніби збентежилася.
— Ой. Можливо, про це ще ніхто не знає. Будь ласка, леді Клісс, забудьте, що я вам казала.
— Забути? Авжеж, я вже забула. Але ж розповідайте далі. Що ви мали на увазі?
— Мені не слід було цього казати, — пробурмотіла Вен. — Я просто почула, як мій дядько говорив про дещо.
— Ваш дядько? — ще більше зацікавилася Клісс. — Що він казав? Ви ж знаєте, що можете мені довіряти.
— Ну... — протягнула Вен. — Він казав, що дім Гастінгів переправляє більшість майна до своїх плантацій у Південній домінії. Дядечко був із того неабияк щасливий, адже Гастінги вийшли з деяких своїх контрактів і він сподівається їх перехопити.
— Переправляють майно... — повторила Клісс. — Але навіщо їм це робити? Хіба що вони планують покинути столицю...
— Навряд чи їх можна звинувачувати за це, — стиха промовила Вен. — Хто захоче ризикувати після того, що сталося з Текіелями?
— Справді, хто... — відповіла Клісс.
Вона аж трусилася від нетерплячки поділитися з кимось цією новиною.
— Але це, певно, лише чутки, — сказала Вен. — Мабуть, вам не слід нікому про це розповідати.
— Авжеж, авжеж, — пообіцяла Клісс. — Е-е... прошу пробачити. Мені треба освіжитися.
— Звісно, — відказала Вен, проводжаючи поглядом даму, яка вже мчала до сходів.
Вона всміхнулася. Гастінги не готувалися до від’їзду: це була одна з наймогутніших родин у місті, і навряд чи вони б утікали зі столиці. Однак Доксон саме зараз сидів у столярні й виготовляв фальшиві документи, які, опинившись у правильному місці, підтверджуватимуть те, що сказала Вен.
Якщо все піде як слід, то невдовзі весь Лютадель чекатиме на від’їзд Гастінгів. Їхні союзники зважатимуть на це й, можливо, самі почнуть покидати місто. Покупці зброї шукатимуть інших постачальників, побоюючись, що Гастінги не зможуть виконати угоди, коли поїдуть. А коли вони нікуди не поїдуть, то видаватимуться нерішучими. Союзники підуть від них, доходи скоротяться, і вони цілком можуть стати наступним домом, який зазнає краху.