Однак дім Гастінгів повалити було чи не найлегше. Вони мали славу неабияких крутихвостів, тому люди легко повірять у їхні наміри потайки втекти. До того ж Гастінги були торговельним домом, а отже, значною мірою залежали від контрактів. Дім із таким очевидним головним джерелом доходів має очевидні вразливі місця. Протягом останніх кількох десятиліть лорд Гастінг докладав великих зусиль, щоб збільшити вплив своєї родини, і через це вичерпав її ресурси практично до межі.
Інші Великі доми видавалися значно стійкішими. Вен зітхнула, обернулася й рушила галереєю, споглядаючи на величезний годинник, розміщений між галереями на протилежній стіні зали.
Венчери не впадуть так просто. Їхній дім лишався сильним завдяки своїм статкам: хоч вони теж торгували, однак не залежали від контрактів так, як інші доми. Венчери були такі багаті й такі могутні, що навіть торговельна катастрофа заледве чи похитнула б їх.
У певному розумінні це було добре — принаймні для Вен. Цей дім не мав очевидних вразливих місць, тож ватажани, можливо, будуть не надто розчаровані, якщо їй не вдасться знайти способу, як його зруйнувати. Урешті-решт, їм не конче було знищувати Венчерів: це просто полегшило б їм завдання.
У будь-якому разі, Вен мала на меті подбати, щоб Венчерів не спіткала така сама доля, як Текіелів. Втративши репутацію і фінансову стабільність, вони спробували вибратися з Лютаделя — і цей вияв слабкості призвів до остаточної загибелі. Деяких членів родини повбивали ще до втечі, решту знайшли в обгорілих каналових човнах, що буцімто зазнали нападу бандитів. Проте Вен не була відома жодна злодійська ватага, що наважилася б напасти на стількох дворян і перебити їх.
Келсьє досі не з’ясував, котрий із домів стояв за цим убивством, але лютадельському дворянству, схоже, було байдуже. Текіелі занепали й не змогли цьому запобігти, а для аристократії немає нічого ганебнішого, ніж Великий дім, який не може дати собі ради. Келсьє мав рацію: хоча дворяни й далі ввічливо віталися на балах, але були готові з радістю вгородити одне одному кинджал у груди, якщо це відповідало їхнім інтересам.
«Схоже на злодійські ватаги, — подумала Вен. — Дворяни насправді не дуже-то й відрізняються від людей, серед яких я зростала».
Аристократи були навіть підступніші, за робленою поштивістю ховаючи змови, убивства і — що найважливіше — діяльність з-імли-народжених. Не випадково на всіх балах, які вона відвідувала останнім часом, можна було побачити велику кількість сторожі — як в обладунках, так і без. Світські заходи стали ще й способом застерегти ворогів і показати свою силу.
«Еленд у безпеці, — подумки сказала собі Вен. — Хоч він і поганої думки про своїх рідних, але ті добре попрацювали, щоб утриматися на вершині лютадельської ієрархії. Він — спадкоємець дому, тож його захистять від убивць».
На жаль, ці запевнення звучали не надто переконливо. Їй було відомо, що Шан Еларіель щось замислила. Дому Венчерів, може, й нічого не загрожувало, а ось Елендові... Еленд часом бував трохи відірваним від реальності. Якщо Шан заподіє щось особисто йому, хтозна, чи стане це серйозним ударом для дому Венчерів... Але для Вен — точно стане.
— Леді Валетто Рену, — пролунав голос. — Мені видається, що ви спізнилися.
Вен обернулася й побачила Еленда, що стояв ліворуч у алькові, зручно спершись на стіну. Вона всміхнулася, глянула на годинник і виявила, що справді прийшла на кілька хвилин пізніше, ніж обіцяла.
— Схоже, я набралася поганих звичок від деяких моїх знайомих, — сказала вона, заходячи до алькова.
— Але ж я не сказав, що це погано, — з усмішкою зауважив дворянин. — Ба більше, як на мене, кожна придворна дама має бути трішки непунктуальною. Чоловікові не зашкодить почекати на жінку, нехай навіть лише з її примхи, — принаймні так завжди казала мені мати.
— Схоже, вона була мудрою жінкою, — мовила Вен.
Альков був невеличкий — місця ледь-ледь вистачало на двох. Вона стояла лицем до лиця з Елендом так близько, що носки їхнього взуття майже торкалися. Ліворуч над нею нависав верхній ярус галереї, а праворуч був прегарний вітраж блідо-бузкового кольору.
— Щодо цього я не маю певності, — відказав Еленд. — Вона ж вийшла за мого батька.
— І таким чином доєдналася до наймогутнішого дому Останньої імперії. Навряд чи можна знайти собі вигіднішу партію. Хоча, гадаю, можна ще спробувати вийти за Пана Всевладаря, але, наскільки мені відомо, наразі він не шукає собі дружини.
— А шкода, — мовив Еленд. — Може, він не був би таким занудою, якби в його житті з’явилася жінка.