— Залежить від того, яка жінка, — Вен скосувала очима на гуртик дворян, що проходили повз. — Схоже, це не найкраще місце, щоб усамітнитися. Люди кидають на нас підозріливі погляди.
— Але ж ти сама зайшла сюди до мене, — зауважив Еленд.
— Ну так, але я не подумала, що через це люди почнуть пліткувати про нас.
— Нехай пліткують, — дворянин випростався.
— Бо це розлютить твого батечка?
Еленд похитав головою.
— Тепер мені на це байдуже, Валетто.
Він ступив крок уперед, наблизившись упритул до неї. Вен відчула його дихання. Якусь хвилю він лише стояв так, а тоді промовив:
— Мабуть, я зараз тебе поцілую.
Вен злегка затремтіла.
— Не думаю, що тобі варто це робити, Еленде.
— Чому ні?
— Як багато ти знаєш про мене?
— Менше, ніж хотілося б, — визнав він.
— І менше, ніж ти мав би знати, — сказала Вен, дивлячись йому просто у вічі.
— То розкажи мені, — попросив він.
— Не можу. Поки що не можу.
Еленд якусь хвилю дивився на неї, а тоді ледь кивнув головою і відступив. Відтак вийшов з алькова на галерею.
— То що, може, тоді прогуляємося?
— Так, звісно, — полегшено, але й трохи розчаровано погодилася Вен.
— Це навіть краще, — промовив Еленд. — У тій ніші так темно, що просто неможливо читати.
— Навіть не смій, — пригрозила йому Вен, теж виступаючи на галерею і зиркаючи на книжку в його кишені. — Читай у товаристві когось іншого, але не в моєму.
— Але ж так почалося наше знайомство!
— І так воно може закінчитися, — сказала Вен, беручи його попід руку.
Еленд усміхнувся. Окрім них, галереєю прогулювалися й інші дворяни та дворянки, а внизу під тиху музику повільно кружляли пари.
«Усе тут видається таким спокійним і мирним. А лише кілька днів тому більшість із цих людей ліниво спостерігали, як відрубують голови жінкам і дітям».
Вен ішла попідруч із Елендом, відчуваючи тепло його тіла. Келсьє казав, що всміхається так багато, бо прагне взяти від світу всю радість, яку лише можна, і тішитися тими хвилинами щастя, які в Останній імперії трапляються так рідко. Тепер, поруч із Елендом, Вен подумала, що починає розуміти ватажка.
— Валетто... — почав Еленд.
— Що?
— Я хочу, щоб ти покинула Лютадель.
— Що?!
Він обернувся й поглянув на неї.
— Я багато про це думав. Ти, можливо, ще не усвідомлюєш цього, але в місті стає небезпечно. Дуже небезпечно.
— Я знаю.
— Тоді ти мала б розуміти, що просто зараз малому дому без союзників не місце в Центральній домінії, — сказав Еленд. — Твій дядько — молодець, що наважився прибути сюди і спробувати тут освоїтися, але він вибрав невдалий час. Я... я думаю, невдовзі все вийде з-під контролю. І тоді я не зможу бути певний у твоїй безпеці.
— Мій дядько знає, що робить, Еленде.
— Це інакше, Валетто, — мовив юнак. — Гинуть цілі дворянські доми. Родину Текіелів убили не бандити, а дім Гастінгів. І це не остання смерть, яку ми побачимо, перш ніж усе це скінчиться.
Вен знову подумала про Шан.
— А ти... тобі ж нічого не загрожує, правда? Дім Венчерів — не такий, як інші. Він міцний.
Еленд похитав головою.
— Навпаки, ми навіть вразливіші за решту, Валетто.
— Але ж ваші статки такі великі, — заперечила Вен. — Ви не залежите від торгових контрактів.
— Про наші контракти не завжди відомо, — тихо відказав Еленд, — але їх чимало, Валетто. Ми вдаємо, ніби маємо більше, ніж насправді, а інші нам вірять. Але з цим податком на замок... бачиш-но, нам вдається зберігати свій вплив у Лютаделі лише завдяки таємному джерелу доходів.
Вен насупилася, а Еленд нахилився ближче до неї і стишив голос мало не до шепоту.
— Моя родина добуває атій для Пана Всевладаря, Валетто, — мовив він. — Звідси все наше багатство. Певним чином наше становище цілковито залежить від примхи імператора. Він не хоче заморочуватися видобутком сам, але страшенно непокоїться, якщо чергова партія атію запізнюється.
«Довідайся більше! — закричав внутрішній голос. — Це їхня таємниця, це те, що потрібно Келсьє».
— Ох, Еленде, — прошепотіла Вен. — Ти не мав би мені цього казати.
— Чому ні? — здивувався він. — Я тобі довіряю. Слухай, справи вкрай небезпечні, і ти повинна це зрозуміти. Останнім часом з’явилися певні проблеми з постачанням атію. Відтоді як... бачиш-но, кілька років тому дещо сталося. Відтоді все змінилося. Батько не може забезпечити норми видобутку, і коли це востаннє сталося...
— Що?
— Скажімо так, — Еленд видавався стурбованим. — Невдовзі для Венчерів можуть настати скрутні часи. Пан Всевладар залежить від атію, Валетто: завдяки йому він тримає дворян під контролем. Дім без атію не може захистити себе від нападу з-імли-народженого. Маючи великий запас, Пан Всевладар контролює ринок і завдяки цьому непомірно багатіє. Він створює дефіцит атію, а потім продає його втридорога і з цього фінансує свої армії. Якби ти знала трохи більше про алломантію та її вплив на економіку, то це для тебе було б зрозуміліше.