«О, не турбуйся про мене. Я розумію більше, ніж ти гадаєш. А тепер я ще й знаю куди більше, ніж мала б».
На Елендовому обличчі зненацька з’явилася люб’язна усмішка, якою він привітав зобов’язувача, що пройшов повз. Той поглянув на них пильними очима з-посеред павутини татуювань.
Коли зобов’язувач був далеко, Еленд знову обернувся до неї.
— Я хочу, щоб ти поїхала звідси, — повторив він. — Усім відомо, що я виявляю тобі увагу. Сподіваюся, вони подумають, що це для того, щоб допекти батькові, але тебе все одно можуть спробувати використати. Великі доми без вагань знищать усю твою родину, щоб дістатися до мене й мого батька. Тобі треба виїхати.
— Я... подумаю про це, — пообіцяла Вен.
— Часу на роздуми майже немає, — остеріг її Еленд. — Я хочу, щоб ти покинула Лютадель, перш ніж тебе втягне в те, що тут діється.
«Мене вже втягнуло, і то значно сильніше, ніж ти гадаєш».
— Я сказала, що подумаю, — відповіла вона. — Слухай, Еленде, по-моєму, тобі слід більше непокоїтися за себе. Я гадаю, Шан Еларіель збирається якимось чином завдати тобі удару.
— Шан? — здивувався Еленд. — Та ні, вона нікого не скривдить.
— Мені здається, ти помиляєшся щодо неї, Еленде. Будь обережнішим.
Він розсміявся.
— Ви лише погляньте на нас: намагаємося переконати одне одного в тому, яка страшна небезпека нам загрожує, і обоє вперто відмовляємося вірити одне одному.
Вен мусила визнати, що він має рацію, і всміхнулася.
Еленд зітхнув.
— То ти мене не послухаєшся, так? Що я можу зробити, щоб змусити тебе покинути місто?
— Наразі — нічого, — відказала вона. — Слухай-но, Еленде, хіба ми не можемо просто насолоджуватися товариством одне одного? Якщо справи йтимуть так і далі, нам, можливо, ще не скоро випаде така нагода.
Він замислився над її словами, а тоді зрештою кивнув. Помітно було, що його тривога нікуди не поділася, але він нічого більше не сказав, лише знову подав їй руку, і вони рушили далі. Якийсь час вони йшли мовчки, аж доки дещо не привернуло уваги Вен. Вона відпустила Елендів лікоть і натомість узяла його долоню.
Дворянин збентежено глянув на неї, коли дівчина постукала пальцем по його персню.
— Справжній метал, — сказала вона, дещо здивована, адже, зважаючи на те, що їй розповідали, очікувала іншого.
Еленд ствердно кивнув.
— Щире золото.
— А ти не боїшся?..
— Алломантів? — він стенув плечима. — Не знаю. Мені з ними ніколи не доводилося мати справи. А ви на плантаціях хіба не носите нічого металевого?
Вен похитала головою і показала на затискач у волоссі.
— Пофарбоване дерево, — сказала вона.
Еленд кивнув.
— Розумно, — погодився він. — Але, бачиш-но, що довше ти житимеш у Лютаделі, то дедалі більше переконуватимешся в тому, що ми майже нічого не робимо тут, спираючись на розум. Пан Всевладар надіває металеві персні — і дворянство йде за його прикладом. Деякі мислителі гадають, що це частина його задуму. Мовляв, він носить металеві прикраси, бо знає, що вельможі наслідуватимуть його, і таким чином інквізитори матимуть над ними владу.
— Ти з ними згоден? — запитала Вен, знову беручи його попід руку. — 3 мислителями, я маю на увазі.
Еленд похитав головою.
— Ні, — відказав він стишеним голосом. — Пан Всевладар... він просто пихатий. Я читав про воїнів, які колись ішли в битву без обладунків, начебто щоб довести свою хоробрість і силу. Те саме й тут, мені здається, — щоправда, не так відверто. Він носить металеві прикраси, щоб похизуватися своєю могутністю, показати, що нічого не боїться і що ми нічого не можемо йому заподіяти.
«Що ж, — подумала Вен, — він наважився назвати Пана Всевладаря пихатим. Можливо, вдасться добутися від нього й більшого».
Еленд подивився на годинник.
— Боюся, сьогодні я не зможу провести весь вечір із тобою, Валетто.
— Розумію, — відказала Вен. — Тобі треба зустрітися з друзями.
Вона скинула на нього поглядом, щоб оцінити, як він відреагує на її слова.
Еленд, схоже, не надто здивувався — лише трохи звів брови, глянувши на неї.
— Справді, мені треба з ними зустрітися. А ти спостережлива.
— Тут не потрібно якоїсь особливої спостережливості, — відказала Вен. — Щоразу, коли бал відбувається в замку Гастінгів, Венчерів, Лекалів або Еларіелів, ти тікаєш із тими самими людьми.