— Це мої товариші по чарці, — з усмішкою мовив Еленд. — Дещо незвичне товариство, зважаючи на нинішній політичний клімат, але корисне тим, що дратує мого батька.
— А що ви робите на своїх зустрічах? — запитала Вен.
— Філософствуємо переважно, — відказав Еленд. — Це доволі занудні розмови — що, мабуть, не здивує нікого, хто знайомий бодай з кимось із нашої компанії. Ми говоримо про владу, політику... про Пана Всевладаря.
— І що ж ви про нього говорите?
— Бачиш-но, нам не дуже подобається те, як він керує Останньою імперією.
— То ви таки хочете його скинути! — стиха вигукнула Вен.
Еленд здивовано глянув на неї.
— Скинути його? Звідки в тебе така думка, Валетто? Він — Пан Всевладар, Бог і наш імператор. І ми нічого з цим не можемо вдіяти, — він відвів погляд, коли вони рушили далі. — Ні, мої друзі та я, ми лише... нам лише хотілося б, щоб Остання імперія була трохи іншою. Поки що ми не можемо нічого змінити, але одного дня ми займемо становище, яке дасть змогу впливати на Пана Всевладаря... звісно, якщо переживемо наступний рік чи скільки там.
— А що б ви змінили?
— Ну, взяти хоча б ту страту кілька днів тому, — відказав Еленд. — Я не бачу, яка від неї може бути користь. Скаа збунтувалися. Міністерство у відповідь стратило кількасот випадкових людей. Що вони досягнуть цим? Лише дужче розлютять простолюд, і наступне постання буде ще більше. Що тоді? Пан Всевладар накаже стяти голови ще більшій кількості людей? Як довго це триватиме? Доки не лишиться, кого страчувати?
Вен замислилась і якийсь час ішла мовчки.
— А як вчинив би ти, Еленде Венчере? — урешті запитала вона. — Якби був при владі.
— Не знаю, — чесно зізнався Еленд. — Я прочитав багато книжок — зокрема й деякі, яких не мав би читати, — але простих відповідей не знайшов. Одначе я цілковито певен, що страти нічого не вирішать. Пан Всевладар уже бозна-відколи сидить на престолі — здавалося б, він мав би вигадати щось краще. Але ми поговоримо про це якось іншим разом.
Він спинився й обернувся до неї.
— Уже час? — запитала Вен.
Еленд кивнув.
— Я пообіцяв, що зустрінуся з ними, і вони розраховують на мене. Мабуть, слід було сказати їм, що я приєднаюся пізніше...
Вен похитала головою.
— Іди до друзів. Зі мною все буде гаразд. У будь-якому разі, мені ще треба з деким поговорити.
їй справді треба було ще попрацювати. Бриз і Доксон не одну годину витратили, щоб ретельно підготувати всі ті фальшиві плітки, які Вен мала поширити, і після балу чекатимуть у столярні на її звіт.
Еленд усміхнувся.
— Може, мені взагалі не варто за тебе турбуватися. Хтозна... зважаючи на те, як спритно ти маневруєш при дворі, можливо, дім Рену невдовзі стане найвпливовішим у Лютаделі, а я перетворюся на звичайного жебрака.
Вен усміхнулася, і молодий дворянин, підморгнувши, уклонився їй, а тоді рушив до сходів. Дівчина неквапно підійшла до балюстради й поглянула на людей, що танцювали й вечеряли внизу.
«Отже, він не революціонер, — подумала Вен. — Келсьє знову мав рацію. Цікаво, йому самому це ще не набридло?»
А втім, вона не почувалася розчарованою. Не всім же бути такими божевільними, щоб намірятися скинути свого бога-імператора. Уже лише те, що Еленд прагнув мислити самостійно, вирізняло його з-поміж решти. Він був хороший чоловік, який заслуговував на жінку, гідну його довіри.
На жаль, йому трапилася Вен.
«Отже, дім Венчерів потай добуває Панові Всевладарю атій, — подумала вона. — Мабуть, саме вони управляють Гатсінськими проваллями».
Таке становище було вкрай ненадійне: доходи їхнього дому безпосередньо залежали від того, чи лишиться задоволеним Пан Всевладар. Еленд гадав, що поводиться обережно, але Вен непокоїлася за нього. Він не сприймав Шан Еларіель як серйозну загрозу — цього Вен була певна. Вона обернулася, рушила до сходів і рішуче спустилася до зали.
Відшукати Шан було неважко: за її столиком завжди сидів чималий почет придворних дам, якими вона орудувала, мовби лорд-поміщик своїми скаа. Вен завагалася. Вона ще ніколи першою не підходила до Шан. Але хтось мав захистити Еленда: сам він, вочевидь, був надто нерозважливий для цього.
Вен рушила вперед. Коли вона підійшла ближче, слуга-террісієць зміряв її поглядом. Він був геть не схожий на Сейзеда, у нього... був інший дух. Обличчя його було позбавлене емоцій, немовби витесане з каменю. Кілька дворянок несхвально зиркнули на Вен, але більшість — серед них і Шан — не звертали на неї уваги.