Еленд насупився.
— На що ти натякаєш?
— Із цією дівчиною щось не так, Еленде, — сказав Жастес, що знову став звично нервовим, забувши про люльку, яку залишив у підставці на столі.
Телден кивнув.
— Вона надто швидко зблизилася з тобою, Еленде. Їй щось потрібно.
— Наприклад? — дратівливо запитав дворянин.
— Еленде, Еленде, — протягнув Жастес. — Ти не можеш уникнути політичних ігор, просто заявивши, що не бажаєш грати. Придворні інтриги самі знайдуть тебе. Рену переїздить до столиці саме тоді, коли напруга між домами починає зростати, і привозить із собою нікому не відому юну родичку, яка відразу ж починає зваблювати найвпливовішого неодруженого дворянина в Лютаделі. Тобі це не видається дивним?
— Взагалі-то, — зауважив Еленд, — я підійшов до неї перший — лише тому, що вона зайняла моє місце для читання.
— Але визнай: те, як вона швидко вчепилася за тебе, — украй підозріло, — сказав Телден. — Якщо ти збираєшся крутити романи, Еленде, то затям собі: можна бавитися з жінками, але не підпускай їх занадто близько до себе. Бо саме тоді й починаються клопоти з ними.
Еленд похитав головою.
— Валетта інакша.
Його товариші перезирнулися, а тоді Телден стенув плечима й зосередив увагу на своєму келишку. Жастес натомість зітхнув, а відтак устав і потягнувся.
— Мені вже, мабуть, час іти.
— Може, ще хоча б по одній? — запропонував Телден.
Жастес знову запустив пальці у волосся.
— Ти ж знаєш моїх батьків. Якщо я не вийду й не попрощаюся бодай із кількома гостями, мене пилятимуть не один тиждень.
Він побажав їм на добраніч і подався до головної зали. Телден посьорбував зі свого келишка, споглядаючи на Еленда.
— Я думаю не про неї, — роздратовано сказав той.
— А про що тоді?
— Про нашу сьогоднішню зустріч. Я не певен, що мені сподобалося, як вона пройшла.
— Овва! — вигукнув товариш, змахнувши рукою. — Ти перетворюєшся на такого самого зануду, як Жастес. Що сталося з тим хлопчиною, який приходив на ці зустрічі, щоб розслабитися й приємно провести час із друзями?
— Цей хлопчина неабияк стурбований, — відказав Еленд. — Деякі з його друзів можуть опинитися на чолі своїх домів раніше, ніж очікувалося, і він боїться, що жоден із нас до цього не готовий.
Телден пирхнув.
— Не драматизуй так, — мовив він, усміхаючись і підморгуючи служниці, яка підійшла, щоб забрати порожні келихи. — У мене таке відчуття, що це все швидко вщухне. За кілька місяців ми озирнемося й будемо дивуватися, через що був увесь цей переполох.
«Кейл Текіель уже не озирнеться», — подумав Еленд.
Розмова згасла, і зрештою Телден пішов. Еленд посидів ще трохи, розгорнув «Диктат суспільства», маючи намір почитати, але ніяк не міг зосередитися. Він обертав келих у пальцях, але майже не пив.
«Цікаво, чи Валетта вже пішла?» Він намагався знайти її після зустрічі з друзями, але вона, очевидно, мала якесь своє приватне спілкування.
«Ця дівчина, — ліниво думав він, — надто вже цікавиться придворними інтригами. Аби тільки їй це не зашкодило». Можливо, він просто заздрив: Валетта перебувала при дворі лише кілька місяців, а вже орієнтувалася краще за нього. Вона була така безстрашна, така смілива, така... цікава. Вона не вписувалася в жодні придворні стандарти, до яких він звик.
«А що як Жастес має рацію? — замислився Еленд. — Валетта справді відрізняється від інших жінок, та й сама вона натякала, що я багато чого про неї не знаю».
Він відмахнувся від цієї думки. Авжеж, Валетта була інакша, але водночас і простодушна. Палка, сповнена зачудування й захвату.
Еленд тривожився за неї: вона, очевидно, ще не знала, яким небезпечним може бути Лютадель. Політичні ігри в цьому місті аж ніяк не обмежувалися балами та дрібними інтригами. Що як хтось вирішить послати з-імли-народженого, щоб розібратися з нею та її дядьком? Рену не мав міцних зв’язків, і при дворі ніхто навіть оком не моргне на звістку про кілька вбивств у Феллісі. Чи вжив Валеттин дядько належних заходів безпеки? Чи він узагалі переймається загрозою від алломантів?
Еленд зітхнув. Треба переконати Валетту покинути місто. Іншої ради нема.
Поки карета їхала до замку Венчерів, Еленд зрозумів, що випив забагато. Він піднявся сходами й рушив до своїх покоїв, думаючи лише про ліжко й подушку.
Дорогою потрібно було минути батьків кабінет. Двері були прочинені, і, попри пізню годину, звідти лилося світло. Еленд хотів тишком прокрастися вкритою килимом підлогою, але це йому, як завжди, не вдалося.