— Еленде? — долинув із кабінету батьків голос. — Зайди-но сюди.
Юнак тихо зітхнув. Мало що могло пройти повз увагу лорда Страффа Венчера. Він був олов’яноокий і мав відчуття такі гострі, що, либонь, чув, як Елендова карета під’їхала до замку. «Якщо не поговорити з ним зараз, він посилатиме до мене своїх слуг, які докучатимуть мені, доки я зрештою не прийду до нього».
Він обернувся і зайшов до кабінету. Батько сидів у фотелі й упівголоса розмовляв про щось із Тенсуном, кандрою, що служив Венчерам. Еленд досі не звик до нового тіла істоти, яке колись належало слузі дому Гастінгів. Молодого дворянина пройняв дрож, коли кандра звів погляд на нього, після чого вклонився й вийшов із кімнати.
Еленд сперся на одвірок. Батькове крісло стояло біля шафки з книжками, жодної з яких лорд Страфф, без сумніву, ніколи не читав. Кабінет освітлювали дві лампи з абажурами, що пропускали тільки приглушене світло.
— Ти був сьогодні на балі, — сказав батько. — Що ти дізнався? Еленд потер чоло.
— Що маю схильність зловживати бренді.
Лордові Страффу його відповідь, схоже, не видалася дотепною. Елендів батько був взірцевий імперський дворянин — високий, плечистий, завжди вбраний у костюм бездоганного крою.
— Ти знову бачився з тою... жінкою? — запитав він.
— Валеттою? Гмм, бачився. Щоправда, не так довго, як мені того хотілося б.
— Я заборонив тобі зустрічатися з нею.
— Так, я пам’ятаю, — відказав Еленд.
Батькове обличчя потемніло. Він підвівся й підійшов до письмового столу.
— Ох, Еленде, — промовив він. — Коли ти вже перестанеш поводитися як маленький хлопчик? Чи ти гадаєш, я не розумію, що ти виробляєш усі ці дурниці, аби лише допекти мені?
— Взагалі-то, батьку, я вже давно перестав поводитися як маленький хлопчик. Але як видається, моя природна поведінка дратує тебе навіть більше. Якби я знав це раніше, то не завдавав би собі в молодості стількох клопотів.
Батько пирхнув і взяв зі столу якогось листа.
— Я щойно надиктував це Стакслесові. Я прийняв запрошення на завтрашній обід у лорда Теґаса. Якщо війна домів таки розпочнеться, я хочу бути впевненим, що ми зможемо швидко знищити Гастінгів, і Теґас може виявитися сильним союзником. Він має доньку. Мені треба, щоб ти завтра за обідом сидів поруч із нею.
— Я подумаю про це, — відказав Еленд, потираючи чоло. — Я не певен, у якому стані буду завтра вранці. Забагато бренді, пригадуєш?
— Ти будеш там, Еленде. Це не прохання.
Юнак прикусив язика. Його поривало відгиркнутися, виступити проти батька — і не тому, що він не хотів обідати з донькою лорда Теґаса, а з інших, значно важливіших, причин.
«Гастінги — другий за силою дім у столиці. Якби ми об’єдналися з ними, то змогли б утримати Лютадель від сповзання в хаос. Ми могли б зупинити війну, замість того щоб роздмухувати її».
Ось що вчинили з ним книжки — вони перетворили його з бунтівного дженджика на мислителя-початківця. На жаль, він надто довго був дурнем. Чи варто було дивуватися, що лорд Страфф не помітив зміни у своєму синові? Еленд і сам лише починав усвідомлювати її.
Батько не зводив з нього важкого погляду, і юнак відвів очі.
— Я подумаю про це, — повторив він.
Лорд Страфф махнув рукою на знак того, що розмову закінчено, і відвернувся.
Еленд, однак, прагнучи врятувати бодай дрібку самоповаги, не пішов.
— Навряд чи тобі слід турбуватися щодо Гастінгів, — мовив він. — Схоже, вони готуються накивати п’ятами з Лютаделя.
— Що?! — здивувався лорд Страфф. — Де ти таке чув?
— На балі, — недбало відказав Еленд.
— Хіба ти не казав, що не довідався там нічого важливого?
— Взагалі-то, я нічого такого не казав. Мені просто не хотілося тобі розповідати.
Батько нахмурив брови.
— Не знаю, чого я взагалі переймаюся — усе, що ти дізнаєшся, зрештою виявляється нічого не вартим. Я намагався навчити тебе політики, хлопче. Справді намагався. Але тепер... тепер я сподіваюся, що переживу тебе, бо якщо ти станеш на чолі цього дому, на нашу родину чекають важкі часи.
— Я знаю більше, ніж ти гадаєш, батьку.
Лорд Страфф розреготався й сів до свого фотеля.
— Сумніваюся в цьому, хлопче. Та ти навіть дівку до ліжка затягти не можеш — останнього і єдиного разу, про який мені відомо, мені самому довелося відвести тебе до борделю.
Еленд спаленів.
«Обережніше, — застеріг він сам себе. — Він недарма згадав про це. Йому відомо, як тобі це неприємно».
— Іди до ліжка, хлопче, — мовив лорд Страфф, знову махнувши рукою. — У тебе жахливий вигляд.