Террісійці, однак, — справжнє диво. Нам неабияк пощастило, що ми найняли їх, адже жоден звичайний тягоноша не витримав би такої подорожі. Террісійцям, здається, байдуже на холод: очевидно, їхній дивний обмін речовин дає їм надприродну змогу протистояти негоді. Можливо, вони здатні «заощаджувати» тепло власного тіла, щоб користатися ним пізніше?
Вони нічого не розповідають про свої дивовижні здібності, і я переконаний, що винен у цьому Рашек. Тягоноші дивляться на нього як на ватажка, хоча мені видається, що він не має над ними повної влади. Федік до того нападу на нього боявся, що террісійці покинуть нас тут, у льодах. Утім, я не думаю, що це станеться. Мене покликали сюди террісійські пророцтва, і навряд чи ці люди підуть проти власної релігії лише тому, що я не подобаюся одному з них.
Я нарешті поговорив із Рашеком. Він, звісно, не хотів розмовляти зі мною, але я змусив його. Рашек дав собі волю й довго кричав про свою ненависть до Хленніуму й мого народу. Він вважає, що ми обернули його краян у заледве не рабів, і гадає, що террісійці заслуговують на більше. Він раз по раз повторював, що його народ має «панувати» завдяки своїм надприродним здібностям.
Його слова злякали мене, адже в них є частка правди. Учора один тягоноша підняв величезну брилу й любісінько відкинув її з дороги. Я зроду не бачив такої сили.
Гадаю, ці террісійці можуть бути дуже небезпечними. І, можливо, ми справді поводилися з ними несправедливо. Одначе таких людей, як Рашек, потрібно тримати в шорах: він безглуздо вважає, що всі чужоземці пригноблюють його. Він ще такий молодий — звідки в нього стільки злості?
Як же тут холодно! Коли це все закінчиться, я, мабуть, переберуся жити туди, де тепло протягом цілого року. Брейчес розповідав про такі краї — острови на півдні, де великі гори вивергають вогонь.
Яким узагалі буде моє життя, коли це все скінчиться? Я знову стану звичайною людиною. Кимось неважливим. Це було б непогано — мені хочеться цього навіть більше, ніж теплого сонця й безвітряного неба. Я так утомився бути Героєм Віків, так утомився від міст, у яких мене зустрічають або з відвертою ворожістю, або з фанатичним обожнюванням. Я втомився від любові й ненависті за те, що — як стверджує купка стариганів — мені невдовзі належить здійснити.
Я хочу, щоб про мене забули. Хочу піти в безвість. Так, це було б добре.
Якщо хтось прочитає ці слова, нехай знає, що сила — це важкий тягар. Не дозволяйте скути себе її ланцюгом. Террісійські пророцтва стверджують, що я матиму силу, щоб урятувати світ. Однак вони дають зрозуміти, що в мене також буде сила його зруйнувати.
Я матиму змогу здійснити все, чого лише забажаю. «І візьме він на себе владу, що її не годиться мати смертному». Утім, мислителі остерігали: якщо я користуватимуся силою для власної вигоди, себелюбство занечистить її.
Чи може людина знести такий тягар? Чи може встояти проти такої спокуси? Зараз я почуваюся твердо, але що станеться, коли я торкнуся тієї сили? Я врятую світ, авжеж, — але чи не захочу заразом і загарбати його?
Ось такі тривоги гризуть мене напередодні переродження світу, поки я записую їх пером, на якому замерзає чорнило. Рашек спостерігає за мною. Ненавидить мене. Печера лежить угорі над нами. Пульсує. Мої пальці тремтять. Не від холоду.
Завтра все скінчиться».
Вен нетерпляче перегорнула сторінку. Але більше нічого не було. Дівчина повернулася на попередній аркуш і перечитала останні кілька рядків. Куди ж подівся наступний запис?
Мабуть, Сейзед ще не завершив перекладу. Вен підвелася й, зітхнувши, потягнулася. Останню частину щоденника вона прочитала за одним присідом, і це був неабиякий подвиг, що здивував навіть її саму. Довкола розкинувся садок Рену: охайні алейки, крислаті дерева і тихий потічок — усе це разом створювало чудове місце для читання, її улюблене. Сонце стояло вже низько, починало холодніти.
Вен рушила звивистою стежкою до будинку. Хоча вечір був прохолодний, вона не могла уявити собі того місця, яке описував Пан Всевладар. Сніг вона бачила на далеких гірських вершинах. Падав він рідко, а коли падав, то зазвичай упереміш із дощем. Зовсім інша річ, коли ти день у день бачиш самий лише сніг і постійно боїшся, що він зійде лавиною та поховає тебе під собою...
Частина її прагнула побувати в такому місці, байдуже як небезпечно там було. Щоденник не описував усієї подорожі Пана Всевладаря, але деякі дивовижі, згадані в ньому, — крижані поля на півночі, велике чорне озеро, террісійські водоспади — вражали уяву.