Утім, цього було не уникнути — не тепер, коли про нього пішов такий поголос. Келсьє-злодій і без того був досить добре відомий, а Келсьє як підбурювач повстання й духовний лідер скаа мав іще більшу славу. Це, певна річ, не заважало йому щоночі сіяти хаос у місті — просто тепер доводилося діяти обережніше. Дедалі більше дворянських родин покидали Лютадель, а наймогутніші доми щораз глибше занурювалися в параною. Певним чином це полегшувало вплив на них, але прокрадатися на територію їхніх замків ставало дедалі небезпечніше.
Якщо порівнювати з дворянськими фортецями, маєток Рену був практично безборонний. Варта була, але без імлистих. Рену мав удавати незаможного лорда, і велика кількість алломантів виказала б його. Келсьє, не виходячи на світло, обережно обійшов будинок зі східного боку. «Відштовхнувшись» від монети, він легко вискочив на балкон перед кабінетом Рену й зазирнув крізь скляні двері. Шторки були опущені, але йому вдалося роздивитися Доксона, Вен, Сейзеда, Гема й Бриза, що стояли, схилившись над столом. Рену сидів у дальньому кутку кімнати, не беручи участі в розмові. Контракт зобов’язував його грати свою роль, але він не хотів бути залученим у їхній план більше, ніж потрібно.
Келсьє невдоволено похитав головою. «Убивця запросто пробереться сюди. Треба, щоб Вен ночувала в столярні». Він не турбувався за Рену: природа кандри дозволяла тому не боятися клинка вбивці.
Келсьє легенько постукав у двері, і Доксон підійшов, щоб відчинити.
— А ось і я! Зустрічайте вашого блискучого ватажка! — оголосив він, заходячи до кімнати й скидаючи марево-плащ.
Доксон пирхнув, зачиняючи двері.
— У тебе справді приголомшливий вигляд, Келе. Особливо завдяки цим плямам від сажі на колінах.
— Довелося трохи поповзати, — відказав Келсьє, недбало махнувши рукою. — Під муром замку Лекалів іде закинута стічна труба. Їм варто було давно її запечатати.
— Гадаю, їм навіть на думку не спало турбуватися через ту трубу, — озвався з-за столу Бриз. — Більшість твоїх колег, з-імли-народжених, занадто горді, щоб повзати в трубах. Я неабияк здивований, що ти на це наважився.
— Занадто горді, щоб повзати? — вигукнув Келсьє. — Казна-що! Як на мене, ми, з-імли-народжені, занадто горді з того, що не соромимося повзати — звісно, із почуттям власної гідності.
Доксон насупився, підходячи до письмового столу.
— Келе, у тому, що ти говориш, немає сенсу.
— А нам, з-імли-народженим, сенс не потрібен, — бундючно кинув Келсьє. — Що тут у вас?
— Твій брат надіслав, — відповів Доксон, вказуючи на велику мапу, розстелену на столі. — Прийшло сьогодні в порожнистій ніжці столика, ремонт якого Кантон інквізиції замовив Кривоногу.
— Цікаво, — мовив Келсьє, придивляючись до карти. — Тут, гадаю, позначені «гамівні» станції, чи не так?
— Саме так, — відказав Бриз. — Це справжня знахідка: я ще не бачив такого детального й так старанно накресленого плану міста. На ньому показано не лише всі тридцять чотири станції, але й ті місця, де найактивніше діють інквізитори, і ті, що становлять найбільший інтерес для різних Кантонів. Я небагато перетинався з твоїм братом, але тепер бачу, що цей чоловік — геній!
— Важко повірити, що вони з Келом родичі, еге ж? — усміхнувся Доксон, що виписував до нотатника всі «гамівні» станції.
Келсьє пирхнув.
— Марш — може, й геній, зате я — вродливіший. Що це за числа?
— Рейди інквізиторів і їхні дати, — відповів Гем. — Там згадано і сховок колишньої ватаги Вен.
Келсьє кивнув.
— Як лише Маршеві вдалося викрасти таку мапу?
— А він її не викрадав, — не перестаючи писати, пояснив Доксон. — Із нею була записка. Цю мапу Маршеві великі прелани дали самі: він їх так вразив, що вони попросили його глянути на план Лютаделя й порадити місця для нових «гамівних» станцій. Схоже, війна домів трохи турбує Міністерство, і вони хочуть залучити ще кількох гамівників, щоб утримати ситуацію під контролем.
— Нам треба відправити мапу назад, у ніжці вже поремонтованого столу, — сказав Сейзед. — Щойно завершимо сьогоднішню зустріч, я відразу ж візьмуся за роботу, щоб скопіювати її щонайшвидше.
«А заразом і запам’ятаєш її, долучивши таким чином до спільної пам’яті всіх хранителів, — подумав Келсьє. — Незабаром уже той день, Сейзе, коли ви перестанете лише запам’ятовувати й почнете вчити інших. Сподіваюся, твій народ готовий до цього».
Він схилився над великою мапою, вивчаючи її. Бриз мав рацію: вона справді вражала. І Марш, далебі, дуже ризикував, надсилаючи її. Можливо, навіть занадто. Але інформація, яку містила ця карта...