«Треба якомога швидше повернути її, — подумав Келсьє. — Бажано завтра вранці».
— А це що таке? — тихо запитала Вен, тицяючи в якесь місце на плані.
Вона мала на собі дворянське вбрання — гарну сукню, трохи простішу, ніж бальна, але майже таку саму ошатну.
Келсьє всміхнувся. Він пригадав ті часи, коли Вен у сукні мала жахливо незграбний вигляд, але тепер, схоже, плаття починали їй дедалі більше подобатися. Щоправда, дівчина досі поводилася не зовсім як природжена леді. Вона рухалася граційно, але це була звинна зграбність хижачки, а не виважена грація придворної дами. Попри це, сукні тепер сиділи на Вен бездоганно, і крій тут був ні до чого.
«Ах, Маро, — подумав Келсьє. — Ти завжди хотіла мати доньку, яку могла б навчити перевтілюватися зі злодійки у дворянку й навпаки». Вони сподобалися б одна одній, Вен і Мара: їм обом була притаманна внутрішня свобода. Можливо, якби його дружина була жива, вона навчила б Вен удавати дворянку ще краще, розповіла б їй такі речі, про які навіть Сейзед не мав гадки.
«Якби Мара була жива, я не робив би того, що роблю. Я не наважився б».
— Погляньте! — вигукнула Вен. — Одна дата — нещодавня, учорашня!
Келсьє перезирнувся з Доксоном.
«Рано чи пізно нам однаково довелося б їй розповісти».
— То була Теронова ватага, — сказав він. — Інквізитори накрили їх учора ввечері.
Дівчина пополотніла.
— Я мав би знати це ім’я? — запитав Гем.
— Терон був тим ватажком, що разом із Кеймоном намагався обшахрувати Міністерство, — пояснила Вен. — А це значить... що вони йдуть моїм слідом.
«Інквізитор упізнав її тої ночі, коли ми пробралися до палацу. Він хотів дізнатися, хто її батько. Добре, що ці нелюди лякають і дворян. Інакше посилати її на бали було б небезпечно».
— З Тероновою ватагою... — почала Вен, — було так само, як і минулого разу?
Доксон кивнув.
— Ніхто не вцілів.
Усі ніяково замовкли, а Вен явно зробилося зле.
«Бідолашне дівча», — подумав Келсьє. Але що вони могли вдіяти, окрім як рухатись далі?
— Гаразд. Як ми можемо використати цю мапу?
— На ній є кілька записів Міністерства щодо оборонних можливостей дворянських домів, — сказав Гем. — Це стане нам у пригоді.
— У рейдах інквізиторів, однак, не помітно жодної закономірності, — зауважив Бриз. — Найпевніше, вони просто нападають на ватагу, щойно дізнавшись про неї.
— Нам треба втриматися від надмірної активності біля «гамівних» станцій, — мовив Докс, відкладаючи перо. — На щастя, поблизу столярні немає жодної — більшість із них розміщені в бідняцьких кварталах.
— Нам треба не просто уникати цих станцій, — відказав Келсьє. — Ми повинні бути готові їх знищити.
Бриз насупився.
— Якщо ми це зробимо, то ризикуємо розіграти свій козир надто нерозважливо.
— Але подумайте лишень, якої шкоди ми завдамо Міністерству! Марш сказав, що на кожній такій станції — щонайменше три гамівники й шукач. Загалом це сто тридцять імлистих: їх, мабуть, вербували по всій Центральній домінії, щоб набрати так багато. Якщо ми вдаримо по них усіх одночасно...
— Нам ніколи не вдасться вбити стількох імлистих за раз, — заперечив Доксон.
— Може, і вдасться, якщо залучити до цього рештки нашої армії, — сказав Гем. — Вони переховуються в міських нетрищах.
— У мене є краща ідея, — мовив Келсьє. — Можна найняти інші злодійські ватаги. Якщо ми матимемо десять ватаг і кожній призначимо по три станції, то за якихось кілька годин ми очистимо Лютадель від міністерських гамівників і шукачів.
— Але треба вибрати слушний час, — зауважив Доксон. — Бриз має рацію: убити стількох зобов’язувачів за один вечір — це, вважай, оголосити війну. Інквізитори не баритимуться з відповіддю.
Келсьє порухом голови висловив згоду. «Маєш рацію, Доксе. Вибрати слушний час — найголовніше».
— Візьмешся за це? Знайди кілька придатних ватаг, але доки ми не вирішимо, коли атакувати, не повідомляй їм місця розташування «гамівних» станцій.
Доксон кивнув.
— Добре, — сказав Келсьє. — До речі, про наших солдатів. Як у них справи, Геме?
— Правду кажучи, краще, ніж я очікував, — відказав громило. — Вони пройшли хороший вишкіл у печерах і стали непоганими бійцями. До того ж вони вважають себе найвірнішою частиною армії, адже не пішли за Єденом проти твоєї волі.
Бриз пирхнув.
— Зручний спосіб дивитися на те, що три чверті їхньої армії загинуло через грубу тактичну помилку.