— Пан Келсьє має про це дізнатися, — сказав Сейзед. — Сьогодні він мав намір знову вдавати інформатора. Якщо він не знатиме про цю ситуацію, це серйозно підірве довіру до нього. Нам треба йти звідси.
— Ні, — заперечила Вен, обертаючись до Сейзеда. — Я не можу піти, доки всі решта лишаються. Вони вирішили, що це важливо — прийти й показатися на останньому балі, тож я не можу покинути його раніше за інших.
Террісієць кивнув.
— Що ж, гаразд тоді.
— їдь ти, Сейзеде. Винайми карету й розкажи Келові, про що ми довідалися. Я побуду ще трохи й піду пізніше, щоб не справити враження, ніби дім Рену слабкий.
— Я... я не певен, панно, чи це добра думка.
Вен закотила очі.
— Я ціную твою допомогу, але ти не маєш постійно тримати мене за руку. Багато хто приїжджає на бали без мажордомів, які б опікали їх.
Сейзед зітхнув.
— Гаразд, панно. Але я повернуся, щойно знайду пана Келсьє.
Вен кивком голови попрощалася з ним, і террісієць рушив кам’яними сходами вниз. Дівчина сперлася на перила, де зазвичай стояв Еленд, і спостерігала за Сейзедом, доки той не зник за парадними дверима.
«Що тепер? Навіть якщо я знайду собі бесідника, поширювати плітки вже немає жодного сенсу».
Її огорнуло почуття страху. Хто б подумав, що їй так сподобається безтурботність дворянського життя? Приємне враження псувало знання про те, на що здатні більшість дворян, але все одно це життя скидалося... на радісний сон.
Чи випаде їй ще коли-небудь побувати на такому балі? Що станеться з Валеттою-дворянкою? Мабуть, їй доведеться тепер відкласти сукні, забути про макіяж і знову стати Вен, вуличною злодійкою. Навряд чи в тій новій державі, яку хоче побудувати Келсьє, знайдеться місце для пишних балів. І це, либонь, правильно, адже не годиться танцювати, коли інші скаа помирають з голоду. І все ж... їй здавалося, що без замків і танців, вечірніх суконь і врочистих заходів світ утратить щось прекрасне.
Вен зітхнула, відступила від перил і глянула на свою сукню. Та була пошита з блискітливої матерії насиченого синього кольору, а поділ спідниці був помережаний білими коловими візерунками. Плаття не мало рукавів, але сині шовкові рукавички, які наділа Вен, сягали вище ліктів.
Колись таке вбрання дратувало її і здавалося вкрай незручним. Тепер Вен бачила, як воно її красило. Їй подобався крій, що робив повними її груди і водночас підкреслював тонку талію. Подобалося, як сукня розширювалася від пояса донизу, розкладаючись у «дзвін». Як шелестіли спідниці, коли Вен рухалася.
їй бракуватиме цього — усього цього. Але Сейзед має рацію: їй несила зупинити плин часу, вона може лише насолоджуватися миттю.
«Я не дозволю йому весь вечір сидіти на тій лоджії та ігнорувати мене», — вирішила дівчина.
Вона обернулася й рушила галереєю, мимохідь кивнувши до Клісс. Галерея переходила в коридор, що завертав і — як правильно здогадалася Вен — виводив на особисту лоджію господарів замку.
Вона стала при виході, визираючи з коридору. Лорди й леді у велично-пишних шатах тішилися привілеєм сидіти за одним столом із самим Страффом Венчером. Вен чекала, намагаючись привернути Елендову увагу. Нарешті один із гостей помітив дівчину і штурхнув Венчера-молодшого. Той здивовано обернувся, побачив Вен і злегка почервонів.
Вона махнула йому рукою, і Еленд, вибачившись, устав з-за столу. Вен відступила трохи назад у коридор, щоб вони могли поговорити без чужих вух.
— Еленде! — промовила дівчина, коли він підійшов до неї. — Ти сидиш за столом із батьком!
Дворянин кивнув.
— Цей бал перетворився на особливу подію, Валетто, і батько наполіг, щоб я дотримувався протоколу.
— Коли ми матимемо час поговорити?
— Я... я не впевнений, що ми його матимемо.
Вен нахмурилася. Еленд здавався... стриманим. Зазвичай трохи поношений і прим’ятий костюм змінився новим і бездоганно допасованим. Навіть волосся юнака було акуратно зачесаним.
— Еленде? — запитливо промовила вона, підступаючи до нього.
Він здійняв руку, спиняючи її.
— Усе змінилося, Валетто.
«Ні, — подумала вона. — Це не може змінитися, не так швидко!»
— Що змінилося, Еленде? Про що ти кажеш?
— Я — спадкоємець дому Венчерів, — мовив він. — Настають небезпечні часи. Дім Гастінгів сьогодні вдень утратив цілу валку суден, і це лише початок. За місяць Великі доми відкрито воюватимуть між собою. Я не можу заплющувати очі на це, Валетто. Не можу більше бути тягарем для своєї родини.
— Це все добре, — відказала Вен. — Але це не значить, що...