«Другий з-імли-народжений!» — шибонула думка, коли з імлистої темряви, зблиснувши скляними кинджалами, виплигнула постать.
Вен ледве встигла ухилитися, упавши на бік і відкотившись. Розвогнивши п’ютер, вона скочила на рівні й опинилася поруч із пораненим громилом, який ледве тримався на ногах. Викликавши ще один спалах п’ютеру, дівчина вгатила противника плечем у груди.
Громило незграбно поточився, тримаючись за скривавлений бік, а тоді затнувся й упав просто в дахове вікно. Гарна кольорова шибка розлетілася на друзки, і Вен оловослухом почула здивовані крики внизу, а потім гуркіт, коли тіло вдарилося об підлогу.
Дівчина звела очі на приголомшену Шан і злостиво посміхнулася. Позаду тихо лайнувся другий з-імли-народжений.
— Ти... ти... — белькотала Шан, а в очах її загрозливо розгорялася лють.
«Скористайся попередженням, Еленде, і біжи, — подумала Вен. — Бо мені теж час рятуватися втечею».
Вона не могла протистояти відразу двом з-імли-народженим: зазвичай їй не вдавалося впоратися і з одним Келсьє. Розвогнивши сталь, дівчина відстрибнула назад. Шан ступила вперед і з рішучим виразом на обличчі «штовхнула» себе за Вен. Другий з-імли-народжений приєднався до неї.
«Прокляття!» — подумки вилаялася Вен, крутнулась у повітрі й «притягнула» себе до краю даху над тим місцем, де вона вибила вікно-троянду. Унизу метушилися люди, їхні ліхтарі освітлювали імлу. Лорд Венчер, мабуть, думає, що його син уже мертвий. Що ж, на нього чекатиме сюрприз.
Вен знову злинула в повітря, скерувавши себе в імлисту порожнечу. Вона почула, як обоє з-імли-народжені опустилися на дах там, де щойно стояла вона, а тоді теж «відштовхнулися» і стрибнули.
«Погано», — стривожено подумала Вен, летячи крізь імлу. Монет у неї не лишилося, кинджалів вона теж не мала — і їй протистояли два досвідчені з-імли-народжені.
Вен підпалила залізо, розпачливо шукаючи в нічній темряві «якір». Унизу праворуч загорілася блакитна лінія, кінець якої повільно рухався.
Вен смикнула за неї, змінюючи траєкторію свого польоту. Дівчина помчала вниз, і невдовзі під нею з’явилися темні обриси оборонного муру Венчерів. Її «якорем» виявився нагрудник нещасливого вартового. Солдат лежав на верхівці муру й відчайдушно чіплявся за зубець, щоб не полетіти до Вен.
Дівчина врізалася в нього ногами, перевернулася в повітрі й опустилася на холодний камінь. Вартовий упав, але відразу ж закричав і знову схопився за зубець, коли його «потягнула» ще одна алломантична сила.
«Пробач, друже», — подумала Вен, копаючи його по руці. Вартовий відпустив зубець і негайно злетів догори, немовби хто смикнув його на невидимій мотузці.
Десь угорі в темряві глухо зіштовхнулися тіла, і дівчина побачила, як на замкове подвір’я безвладно впали дві людини. Вен усміхнулася й побігла верхівкою муру. «Дуже сподіваюся, що то була Шан».
Вона підстрибнула й опустилася на дах прибрамної вартівні. Люди бігали по подвір’ю, заскакували в карети й тікали.
«Ось так починається війна домів, — подумала дівчина. — Ніколи й не думала, що буду тою, хто її розпочне офіційно».
Згори, із імли, на неї ринула жіноча постать. Вен скрикнула й, розвогнивши п’ютер, відскочила вбік. Шан спритно опустилася на дах вартівні, стрічки її марево-плаща маяли за спиною. В обох руках вона мала кинджали, а очі її палали люттю.
Вен відстрибнула й скотилася з вартівні на мур. Двійко вартових налякано відсахнулися, заскочені зненацька видом напівголої дівчини, що впала їм на голови. Шан зіскочила на мур позаду них і «штовхнула» одного вартового на Вен.
Чоловік зарепетував, коли Вен теж «штовхнула» його нагрудник. Однак солдат був значно тяжчий за неї, і дівчину відкинуло назад. Щоб сповільнити себе, вона «потягнула» за вартового, і чоловік важко впав. Дівчина зграбно опустилася поруч і підхопила палицю, що випала з його руки.
Шан атакувала, і її кинджали затанцювали в блискучій круговерті. Вен змушена була знову відстрибнути назад. «А вона добре вміє битися!» — занепокоєно подумала дівчина. Сама вона майже не тренувалася з кинджалами, і тепер шкодувала, що не попросила Келсьє повправлятися з нею більше. Вен замахнулася палицею, але вона ніколи раніше не тримала в руках цієї зброї, і її спроба атаки виявилася просто сміховинною.
Шан різонула кинджалом, і Вен не встигла ухилитися. Щока спалахнула болем. Від несподіванки вона випустила палицю й, сягнувши рукою до щоки, відчула кров. Затинаючись, вона відступила. На обличчі Шан з’явилася посмішка.