— А як на мене, — з усмішкою сказав Келсьє, знизуючи плечима, — Бриз був би чудовим міністром санітарії.
Ватажани захихотіли, лише гамівник обурено закотив очі.
— Слово честі, мені геть невтямки, чому саме я завжди стаю мішенню ваших недолугих кпинів. Невже більше нема з кого глузувати, окрім як з єдиної людини в цій ватазі, що має почуття власної гідності?
— Річ у тому, мій любий друже, — сказав Гем, наслідуючи Бризів стиль висловлюватися, — що ти, поза всяким сумнівом, найбільша мішень серед нас усіх.
Страшко аж покотився з реготу.
— Я вас благаю, — промовив Бриз. — Оце вже зовсім якісь дитинячі жарти, Геммонде. З них і не сміється-то ніхто, крім хлопчини-недолітка.
— Я солдат, — відказав Гем, здіймаючи келиха. — Твої витончені дотепи ніяк не зачіпають мене — я занадто твердоголовий, щоб їх зрозуміти.
Келсьє, що стояв, звично спершись на буфет, хихотнув. Йому бракувало вечірніх посиденьок на кухні в Кривоноговій столярні: доводилося часто пропускати їх через нічні справи. Бриз і Гем, як завжди, вели свою жартівливу пересварку. Докс сидів край столу, переглядаючи нотатники, облікові книги й доповіді, а Страшко поруч із Доксом жадібно дослухався до розмови й щосили намагався брати в ній участь. Кривоніг примістився у своєму кутку, звідки спостерігав за всіма, коли-не-коли всміхаючись, хоча здебільшого все ж таки кидав спідлоба неперевершені сердиті погляди.
— Мені треба йти, пане Келсьє, — сказав Сейзед, глянувши на настінний годинник. — Панна Вен уже, мабуть, збирається їхати з балу.
Келсьє кивнув.
— Мені й самому вже час. Я ще маю...
Двері чорного ходу гучно розчахнулися. На тлі темної імли стояла Вен у самій лише тоненькій спідній білизні — білих панталонах і сорочці. І те, і те було заляпане кров’ю.
— Вен! — скрикнув Гем, підхоплюючись на ноги.
На щоці дівчина мала тонкий довгий поріз, а рука була перев’язана.
— Зі мною все гаразд, — утомленим голосом сказала вона.
— Що сталося з твоєю сукнею? — негайно зажадав знати Доксон.
— Ти маєш на увазі це? — вибачливо відповіла вона, показуючи жмут подертої і брудної від сажі блакитної тканини. — Вона... трохи заважала. Пробач, Доксе.
— На Пана Всевладаря, дівчино! — вигукнув Бриз. — Забудь про сукню!.. Що сталося з тобою?
Вен струснула головою і зачинила двері. Страшко, побачивши її вбрання, зашарівся аж по вуха, а Сейзед відразу підійшов, щоб оглянути рану на щоці.
— Здається, я скоїла дурницю, — сказала Вен. — Я... теє... убила Шан Еларіель?
— Ти що зробила? — перепитав Келсьє, тимчасом як Сейзед, тихо прицмокуючи язиком, облишив невеличкий поріз на щоці й заходився розбинтовувати передпліччя.
Вен злегка скривилася від Сейзедових маніпуляцій.
— Вона виявилася з-імли-народженою. Ми билися. Я перемогла.
«Ти вбила досвідчену з-імли-народжену? — подумки вразився Келсьє. — Коли сама почала тренуватися лише трохи більше, ніж пів року тому!»
— Пане Геммонде, — попросив Сейзед, — чи не могли б ви принести мою лікарську сумку?
Гем кивнув і підвівся.
— Прихопи ще якийсь одяг для неї, — порадив Келсьє. — А то бідолашного Страшка зараз грець ухопить.
— А з цим що не так? — запитала Вен, порухом голови вказуючи на своє вбрання. — Воно відкриває не більше, ніж той одяг, який я часом носила злодійкою.
— Але ж це спідня білизна, Вен, — зауважив Доксон.
— То й що?
— Так уже повелося. Юні леді не розгулюють у спідньому, хай навіть воно мало чим відрізняється від звичного одягу.
Вен стенула плечима й сіла, Сейзед підтримав її поранену руку. Дівчина здавалася... виснаженою. І то не лише через бійку.
«Що ж іще сталося там на балі?»
— Де ти билася з тією дворянкою? — запитав Келсьє.
— Надворі, перед замком, — відказала Вен, опустивши очі. — Мабуть... вартові мене помітили. Можливо, і дехто з дворян... я не певна.
— Із цим будуть клопоти, — зітхнув Доксон. — Рану на щоці буде добре видно, її не приховати навіть під макіяжем. Слово честі, ви, алломанти... ви коли-небудь думаєте про те, який вигляд матимете після такої сутички?
— Мої думки були зосереджені на тому, як лишитися живою, Доксе, — відповіла Вен.
— Він так каже, бо хвилюється за тебе, — мовив Келсьє. — Така вже у нього вдача.
Повернувся Гем із Сейзедовою сумкою.
— Обидві рани треба негайно зашити, панно, — повідомив террісієць. — Та, що на руці, зачепила кістку, як мені видається.