Різко змахнувши рукою, він відіслав вартових, а тоді обернувся й вороже глянув на Еленда. Той насупився, спостерігаючи, як солдати виходять. Усе видавалося дещо занадто... напруженим.
— Ну? — запитав батько.
— Що — ну?
— Де ти був?
— Я... виходив, — недбало відказав Еленд.
Лорд Венчер зітхнув.
— Чудово. Наражай себе на небезпеку, якщо тобі так хочеться, хлопче. Мені навіть трохи шкода, що та з-імли-народжена не дісталася тебе — вона позбавила б мене багатьох клопотів.
— З-імли-народжена? — здивовано перепитав Еленд. — Яка з-імли-народжена?
— Та, яка збиралася тебе вбити! — гарикнув батько.
Еленд ошелешено закліпав.
— То... це були не просто шпигуни?
— О ні, — лорд Венчер усміхнувся з якоюсь зловтіхою. — То була ціла команда вбивць, яку послали по тебе й твоїх друзів.
«Пане Всевладарю! — подумки жахнувся Еленд, збагнувши, яку дурницю втнув, коли покинув замок без охорони. — Я й не думав, що війна домів так швидко набере обертів і стане такою небезпечною. Такою небезпечною для мене...»
— Звідки тобі відомо, що то була з-імли-народжена? — запитав він, збираючи докупи думки.
— Нашим вартовим вдалося вбити її, коли вона втікала, — відказав лорд Венчер.
Еленд насупив чоло.
— Повноцінну з-імли-народжену вбили звичайні солдати?
— Лучники, — уточнив батько. — Очевидно, заскочили її зненацька.
— А той чоловік, що впав у моє вікно? — запитав Еленд.
— Мертвий, — відповів лорд Венчер. — Зламав шию.
Еленд нахмурився. «Він був іще живий, коли ми втікали. Ти щось приховуєш, батьку».
— Та з-імли-народжена — я її знаю?
— Гадаю, що так, — лорд Венчер сів за письмовий стіл, не дивлячись на сина. — Це була Шан Еларіель.
Еленд сторопів від здивування. «Шан?!» — ошелешено подумав він. Вони ж були заручені, і Шан ніколи не згадувала, що вона алломантка. А отже...
Вона від початку була підсадною особою. Можливо, Еларіелі планували вбити Еленда, щойно у них із Шан народився би спадкоємець.
«Ти маєш рацію, Жастесе. Мені не уникнути політичних інтриг, просто ігноруючи їх. Я був частиною цієї гри набагато довше, ніж мені здавалося».
Батько, вочевидь, був задоволений. Значний член дому Еларіелів убитий на території замку Венчерів під час спроби замаху на Еленда... Після такого тріумфу лорд Венчер протягом багатьох днів буде нестерпним.
Еленд зітхнув.
— Когось із убивць узяли живцем?
Батько похитав головою.
— Один упав на подвір’я, коли намагався втекти. І йому таки вдалося — імовірно, він теж був з-імли-народжений. Ще одного знайшли мертвим на даху, але чи було їх більше — певності немає.
Він завагався — здавалося, наче було ще щось.
— У чому річ? — запитав Еленд, побачивши в батькових очах деяке збентеження.
— Ні в чому, — відмахнувся батько. — Деякі вартові стверджують, що був ще й третій з-імли-народжений, який бився з іншими двома, але я сумніваюся в їхніх словах: наших алломантів там не було.
Еленд замислився. «Третій з-імли-народжений, який бився з іншими двома...»
— Може, хтось дізнався про наміри вбивць і вирішив їм запобігти.
Лорд Венчер зневажливо пирхнув.
— Навіщо чужому з-імли-народженому захищати тебе?
— Може, він просто не хотів, щоб загинула безневинна людина.
Лорд Венчер розреготався й похитав головою.
— Ти ідіот, хлопче. Тобі це й самому відомо, правда?
Еленд спалахнув, а тоді відвернувся. Батько, схоже, більше нічого від нього не хотів, тож він просто вийшов. Проте повернутися до свого покою з розбитим вікном і солдатами всередині він не міг, тож попрямував до гостьової кімнати, прихопивши з собою загін туманобійників, щоб ті вартували про всяк випадок за дверима й на балконі.
Готуючись до сну, Еленд розмірковував про розмову з батьком. Найпевніше, той мав рацію щодо третього з-імли-народженого. У вищому світі такого не буває.
«А мало би бути. Можливо, колись іще буде».
Еленд стільки всього хотів би зробити. Але його батько мав добре здоров’я і був порівняно молодий як на лорда з такою владою. Минуть десятиліття, перш ніж Еленд перебере на себе його титул — звісно, якщо лишиться живий до того часу. Він шкодував, що не може побачити Валетти, поговорити з нею, пояснити свої турботи. Вона зрозуміла б його: невідь-чому вона завжди розуміла його краще за інших.
«До того ж вона скаа!» Еленд не міг позбутися цієї думки. У нього було стільки запитань до Валетти, йому стільки всього кортіло дізнатися від неї.