«Згодом, — подумав він, лягаючи в ліжко. — Наразі треба зосередитися на тому, щоб зберегти дім». Стосовно цього Еленд не кривив душею перед Валеттою — він справді збирався зробити все, щоб його родина пережила війну домів.
А потім... що ж, можливо, вони знайдуть якийсь спосіб обминути брехню і шахрайство.
32
Хоча багато террісійців ображені на Хленніум, але водночас вони нам заздрять. Я чув, як тягоноші зачудовано оповідали про хленнійські собори з дивовижними вітражними вікнами й величезними залами. Крім того, їм, схоже, неабияк подобається наше вбрання: я часто бачив у містах, як молоді террісійці міняють свої хутра й шкури на добре пошиті чоловічі костюми.
За дві вулиці від столярні стояла незвично висока, якщо порівнювати з сусідніми, будівля. Вен гадала, що це був якийсь гуртожиток, де тулилися родини скаа, але всередині ніколи не бувала.
Вона кинула монету, стрімко злетіла вгору й, минувши шість поверхів, м’яко опустилася на дах. Постать, що причаїлася в пітьмі, здригнулася від несподіванки.
— Це я, — пошепки промовила Вен, безгучно скрадаючись похилим дахом.
Страшко усміхнувся їй у темряві. Найкращий олов’яноокий у їхній ватазі, він зазвичай діставав найвідповідальніші завдання. Віднедавна його варта припадала переважно на ранній вечір — це був найімовірніший час, коли конфлікт між Великими домами міг перерости у відкриту збройну сутичку.
— Що там? — тихо запитала Вен, розвогнюючи олово й оглядаючи місто. Удалині яскраве сяйво незвично підсвічувало імлу.
Страшко кивнув, вказуючи у бік світляної поволоки.
— Замок Гастінгів. Солдати Еларіелів атакуючи сьогодні.
Вен кивнула. Знищення дому Гастінгів вони чекали вже давно: протягом минулого тижня він зазнав з пів десятка нападів з боку інших домів. Союзники Гастінгів розбіглися, дім збанкрутував, і його падіння стало лише питанням часу.
Дивно, але жоден із домів не нападав удень. Ця війна відбувалася за штучною завісою таємничості, немовби аристократія визнавала Пана Всевладаря за свого зверхника й не хотіла засмучувати його воєнними діями при денному світлі. Усі сутички відбувалися вночі, під покривалом імли.
— Він бажаючий так бувши, — сказав Страшко.
Вен збентежено глянула на нього.
— Е-е... Страшку, ти не міг би говорити... звичайною мовою? Хлопчина вказав порухом голови на темну споруду віддалік. — Пан Всевладар. Здається, хоче, щоб воювали.
Вен кивнула. «Келсьє мав рацію. Ні від Міністерства, ні від імператора не чути занепокоєння, а гарнізон не квапиться вертатись до Лютаделя. Пан Всевладар чекав цієї війни — і має намір дозволити їй іти своїм ладом. Неначе пожежа на полі, яку не гасять, щоб вигоріла стара трава».
Але цього разу, коли згасне одна пожежа, почнеться друга — повстання Келсьє в Лютаделі.
«Якщо Маршеві вдасться дізнатися, як зупинити сталевих інквізиторів. Якщо нам вдасться захопити палац. І, звісно, якщо Келсьє знайде спосіб, як перемогти Пана Всевладаря...»
Вен похитала головою. Їй не хотілося погано думати про їхнього ватажка, але вона просто не розуміла, як це все мало б статися. Гарнізон ще не повернувся, але повідомляли, що він уже близько, за тиждень-два дороги. Деякі дворянські доми падали, але того всеохопного хаосу, якого прагнув Келсьє, у місті не було. Остання імперія похилилася, але Вен сумнівалася, що вона впаде.
А втім, можливо, суть була не в цьому. Ватага виконала неймовірну роботу, роздмухавши війну домів: трьох Великих домів більше не існувало, а решта була серйозно ослаблена. Минуть десятиліття, перш ніж аристократія стане на ноги після своїх чвар.
«Ми чудово попрацювали, — вирішила Вен. — Навіть якщо не нападемо на палац або нападемо, але зазнаємо невдачі, — все одно нам вдалося здійснити щось дивовижне».
Завдяки тій інформації, яку Марш дізнався про Міністерство, і Сейзедовому перекладу щоденника, майбутні повстанці матимуть багато нового й корисного знання. Це було не те, на що сподівався Келсьє, — не цілковите знищення Останньої імперії. А все ж це була велика перемога — перемога, яку скаа згадуватимуть ще багато років і черпатимуть з неї відвагу.
Несподівано Вен зі здивуванням усвідомила, що пишається бути частиною цього всього. Можливо, колись у майбутньому вона допоможе здійняти справжнє повстання — там, де скаа не такі затуркані.
«Якщо таке місце взагалі існує...» Вен починала розуміти, чому скаа такі слабодухі. Річ була не лише в Лютаделі та його «гамівних» станціях. До цього спричинилося все разом: зобов’язувачі, цілоденна робота в полі й на фабриках, менталітет, сформований тисячолітнім гнітом. Повстання скаа недарма завжди були такі кволі. Люди знали — чи то пак думали, що знали: проти Останньої імперії боротися неможливо.