Так. Він зможе. Заради її мрії.
Він підступив до краю розколини і змусив себе спуститися в неї. Відтак запалив олово, і довкола стало світліше. Хід розширювався й водночас розгалужувався, розбігаючись навсібіч звивистими норами. Почасти печера, почасти розколина, почасти тунель.
Він побачив першу атієву нішу. Келсьє дивився на довгі сріблясті кристали й відчував, як його шрами немовби в передчутті чогось починають пульсувати в якомусь невідомому ритмі.
Атієві кристали руйнувалися, якщо їх «штовхати» чи «тягнути» за допомогою алломантії. Саме тому Пан Всевладар, щоб добувати їх, використовував в’язнів, а не алломантів.
«А тепер дещо спробуємо», — подумав Келсьє, протискаючись далі, ближче до перших кристалів.
Він підпалив залізо й одразу ж побачив кілька блакитних ліній, що вказували, як на першу схованку, так і вниз, на інші атієві ніші. Хоча найближча ніша не мала жеоди, та й решта, найпевніше, теж були порожні, але залишкових мікрочастинок атію на кристалах виявилося досить, щоб блакитні промені вказали на них.
Келсьє зосередився на кількох і злегка «потягнув». Кристали перед ним розкололися, по них побігли тонкі лінії, кілька шматків відпало. Оловослухом він почув, як у глибині тріскають інші кристали.
Келсьє всміхнувся.
Майже три роки тому, стоячи над закривавленими тілами наглядачів, що забили Мару на смерть, він уперше виявив, що за допомогою заліза може відчувати атієві ніші. На той час він ледве чи усвідомлював свою алломантичну силу, але вже тоді в його голові зародився план. План помсти.
План розвинувся й переріс у щось значно більше, але одна з його ключових частин лишилася незмінною, старанно захованою в закутку його мозку. Він міг відшукати атієві ніші. І міг зруйнувати їх алломантією.
А це було єдине джерело атію в усій Останній імперії.
«Ви намагалися знищити мене, Гатсінські провалля, — думав Келсьє, спускаючись розколиною ще глибше. — Настав час відплатити вам тією самою монетою».
33
Ми вже близько. Дивна річ, але тут, високо в горах, ми, схоже, нарешті звільнилися від гнітючого доторку Безодні. Минуло чимало часу відтоді, як я почувався так востаннє.
Озеро, яке відкрив Федік, лишилося внизу — я бачу його з виступу скелі. Його склиста, металево-лискуча поверхня звідси видається ще моторошнішею. Я навіть трохи шкодую, що не дозволив узяти зразок його води.
Можливо, саме цікавість Федіка розізлила ту імлисту істоту, що переслідує нас. Можливо... саме тому вона напала на нього й завдала рани невидимим кинджалом.
Дивно, але цей напад заспокоїв мене. Принаймні тепер я знаю, що ще хтось бачив цю істоту. А отже, я не збожеволів.
— То що... це кінець? — запитала Вен. — Нашому плану.
Гем стенув плечима.
— Якщо інквізитори розкололи Марша, то їм усе відомо. Якщо не все, то достатньо. Вони знають, що ми збираємося напасти на палац і використати для цього як прикриття війну домів. Тепер нам ніяк не виманити Пана Всевладаря з Лютаделя і вже напевне не вдасться змусити його послати в місто палацову гвардію. Наші справи кепські, Вен.
Дівчина мовчала, обмірковуючи Гемові слова. Сам він сидів на брудній підлозі, схрестивши ноги й прихилившись спиною до цегляної стіни. Запасне лігвище було вогким підвальним приміщенням лише з трьома кімнатами, де тхнуло землею і попелом. Кривоногові підмайстри зайняли одну кімнату, решту слуг Доксон розпустив по домівках перед тим, як перебратися до нового сховку.
Бриз стояв біля дальньої стіни. Час від часу він із ваганням позирав на брудну підлогу і запилюжені стільці, але так і лишився стояти. Вен не розуміла, чому він так переймається: мешкаючи, по суті, в ямі, він не мав жодного шансу зберегти свій костюм чистим.
Не лише Бриз був невдоволений їхнім добровільним ув’язненням. Вен чула, як деякі підмайстри бурчали, що воліли б краще попастися в руки Міністерству. І все ж вони всі сиділи в підвалі ось уже два дні й виходили тільки за крайньої потреби. Кожен розумів, у якій вони небезпеці: Марш міг виказати інквізиторам усіх членів їхньої ватаги й описати їх.
Бриз похитав головою:
— Що ж, пані та панове, мабуть, настав час згортати нашу операцію. Ми старалися як могли, а зважаючи на те, що наш початковий план — зібрати армію — закінчився такою катастрофою, то я сказав би, що ми з вами виконали чудову роботу.
Доксон зітхнув.
— У будь-якому, разі тих грошей, що лишилися, нам вистачить ненадовго, особливо якщо Кел і далі роздаватиме їх скаа.