Він сидів за столом — єдиним великим предметом меблів у кімнаті, — а найважливіші облікові книги, нотатники та контракти лежали перед ним акуратними стосами. Доксон ретельно зібрав кожен папірець, який міг би вказати на ватагу або видати ще більше інформації про їхній план.
Бриз кивнув.
— Щодо мене, то я прагну вже якоїсь зміни. Усе це було весело, захопливо і все таке, але робота з Келсьє трохи виснажує.
Вен насупилася.
— Ти покинеш ватагу?
— Залежить від наступної роботи, — відказав Бриз. — Ми не схожі на відомі тобі ватаги — ми працюємо, коли нам подобається, а не коли нам наказують. Ми можемо собі дозволити бути вимогливими до роботи. Винагороди великі, але ризики також.
Гем усміхнувся і влаштувався зручніше, заклавши руки за голову й анітрохи не зважаючи на бруд.
— Твої слова змушують дивуватися, як ми взагалі вплуталися в цю справу. Ризик величезний, винагорода маленька.
— А точніше, відсутня, — поправив його Бриз. — Тепер нам не бачити того атію. Слова Келсьє про альтруїзм і працю на благо скаа — це все, звісно, чудово, але я все ж сподівався, що нам вдасться-таки поживитися з тої скарбниці.
— Твоя правда, — сказав Доксон, підводячи погляд від своїх нотаток. — Але хіба воно не було того варте? Те, чого ми досягли?
Бриз із Гемом перезирнулися, а тоді обоє кивнули.
— Саме тому ми лишилися, — мовив Доксон. — Кел сам це сказав: він вибрав нас, бо знав, що ми охоче спробуємо чогось нового заради гідної мети. Ви всі хороші люди, навіть ти, Бризе. І не треба так супитися на мене.
Вен усміхнулася, слухаючи звичну суперечку. Вона сумувала за Маршем, але ці люди знали, як рухатися вперед, попри всі втрати. У цьому розумінні вони все ж були справжніми скаа.
— Війна домів, — промовив знічев’я Гем, усміхаючись сам до себе. — Як гадаєте, скільки дворян уже загинуло?
— Кілька сотень щонайменше, — відказав Доксон, не підводячи голови. — Усі вбиті власними загребущими руками.
— Визнаю, я мав сумніви щодо успішності цього всього, — сказав Бриз. — Але зважаючи на ті перешкоди, які війна створить для торгівлі, не кажучи вже про безлад у владі... що ж, ти маєш рацію, Доксоне. Це було того варте.
— Ще б пак варте, мій любий друже! — вторував йому Гем, копіюючи Бризів стиль.
«Мені їх бракуватиме, — із сумом подумала Вен. — Може, Келсьє запросить мене на свою наступну справу».
На сходах загуркотіли кроки, і Вен інстинктивно пересунулась у тінь. Грубо тесані двері відчинилися, і досередини зайшла знайома постать у чорному вбранні. Ватажок ніс марево-плащ, перекинувши його через руку, а на обличчі його був вираз крайнього виснаження.
— Келсьє! — вигукнула Вен, ступаючи йому назустріч.
— Привіт усім! — сказав він стомленим голосом.
«Знайома втома, — подумала дівчина. — Надуживання п’ютеру. Де ж він був?»
— Ти спізнився, Келе, — промовив Доксон, не відриваючи погляду від нотатників.
— Намагаюся бути послідовним, — відказав Келсьє, кинув плащ на підлогу, потягнувся і сів. — Де Кривоніг і Страшко?
— Кривоніг спить у сусідній кімнаті, — пояснив Доксон. — А Страшко поїхав із Рену. Ми подумали, що варто відправити з ним нашого найкращого олов’яноокого.
— Слушна думка, — похвалив Келсьє.
Він глибоко зітхнув і, притулившись до стіни, заплющив очі.
— Мій любий друже, — сказав Бриз, — у тебе жахливий вигляд.
— Насправді все не так погано. Назад я вже не дуже й поспішав, навіть спинився дорогою, щоб поспати кілька годин.
— Це добре, але де ти був? — запитав навпрямець Гем. — Ми тут місця собі не знаходили — хвилювалися, що ти втнеш якусь дурницю.
— Власне кажучи, — зауважив Бриз, — ми не сумнівалися, що ти втнеш яку дурницю. Ми лише гадали яку. То що цього разу? Ти вбив лорда-прелана? Закатрупив кілька десятків дворян? Поцупив плащ Пана Всевладаря просто з його плечей?
— Я знищив Гатсінські провалля, — спокійно відказав Келсьє.
У кімнаті запала мовчанка. Усі приголомшено витріщилися на нього.
— Здавалося б, — нарешті промовив Бриз, — за весь цей час ми мали б уже збагнути, що не варто тебе недооцінювати.
— Знищив Гатсінські провалля? — перепитав Гем. — Але як їх можна знищити? Це ж лише кілька розколин у землі!
— Ну, я знищив не самі Провалля, — пояснив Келсьє. — Я лише розтрощив кристали, з яких утворюються атієві жеоди.
— Усі? — сторопів Доксон.
— Усі, які знайшов, — відказав ватажок. — Кількасот ніш. З алломантією знайти їх виявилося значно легше, ніж без неї.