— Кристали? Що за кристали? — спантеличено запитала Вен.
— Атієві, — пояснив Доксон. — Із них якимось чином — яким саме, мабуть, ніхто напевне не знає — утворюються жеоди, всередині яких містяться намистини атію.
Келсьє кивнув.
— Саме через кристали Пан Всевладар не може послати в Провалля алломантів, щоб ті просто «витягнули» атієві жеоди. Застосування певних видів алломантії призводить до того, що кристали руйнуються. Минуть століття, поки вони відростуть знову.
— Століття, протягом яких із них не утворюватиметься атію, — додав Доксон.
— Отже, ти... — Вен не доказала.
— Так. Я, вважай, поклав кінець добуванню атію в Останній імперії на наступні років триста абощо.
«Еленд. Дім Венчерів. Вони відповідають за Провалля. Як відреагує Пан Всевладар, коли дізнається про це все?»
— Ти божевільний, — тихо промовив Бриз, дивлячись на Келсьє великими очима. — Атій — це основа економіки імперії. Саме завдяки йому Пан Всевладар зберігає контроль над дворянами. Ми навряд чи пограбуємо його запаси атію, але в тривалій перспективі наслідки від знищення Проваль будуть такі самі. Ти клятий безумець... і клятий геній!
Келсьє криво всміхнувся.
— Дякую за обидва компліменти. Інквізитори вже накрили столярню?
— Як повідомляють спостерігачі — ще ні, — відказав Доксон.
— Добре, — мовив Келсьє. — Може, їм усе-таки не вдалося розколоти Марша. Принаймні я сподіваюся, вони не знають, що нам відомо про їхні «гамівні» станції. А тепер, якщо ви не заперечуєте, я піду спати. Завтра нам багато чого треба обговорити.
Ватажани мовчки перезирнулися.
— Обговорити? — нарешті перепитав Доксон. — Але ж, Келе... ми оце саме думали, що слід зупинитися. Ми спровокували війну домів, а ти ось обвалив економіку імперії. Наше прикриття — і наш план — розтаємничено... Невже ти гадаєш, що ми можемо ще щось удіяти?
Келсьє всміхнувся, важко звівся на ноги й рушив до сусідньої кімнати.
— Поговоримо завтра.
— Як ти думаєш, Сейзеде, що він планує? — запитала Вен, сидячи на табуреті біля вогнища, тимчасом як террісієць готував обід.
Келсьє проспав цілу ніч і досі не прокинувся.
— Не маю гадки, панно, — відказав Сейзед, куштуючи рагу. — Хоча зараз — коли в місті такий безлад — мабуть, чудова нагода, щоб виступити проти Останньої імперії.
Вен замислилася.
— Гадаю, ми могли б спробувати захопити палац — Кел завжди цього хотів. Але як це здійснити, якщо Пан Всевладар уже попереджений? До того ж у нас замало солдатів: Гемові й Бризу так і не вдалося закінчити набір.
Сейзед стенув плечима.
— Може, Келсьє має намір заподіяти щось самому Панові Всевладарю? — припустила Вен.
— Можливо.
— Сейзеде, — поволі мовила дівчина. — Ти збираєш легенди, чи не так?
— Я хранитель, а отже, збираю багато чого, — відказав террісієць. — Оповіді, легенди, релігії. Коли я був молодим, інший хранитель переказав мені все, що знав, щоб я зберіг це знання і примножив його.
— Ти коли-небудь раніше чув легенду про Одинадцятий метал?
Сейзед похитав головою.
— Ні, панно. Я почув про неї вперше від пана Келсьє.
— Одначе він божиться, що вона правдива, — сказала Вен. — І я... чомусь йому вірю.
— Цілком можливо, що існують легенди, про які мені невідомо, — зауважив Сейзед. — Якби хранителі знали все, навіщо тоді нам шукати ще якусь інформацію?
Вен кивнула, але сумніви її цілком не розвіялися.
Сейзед помішував рагу. Террісієць мав сповнений гідності вигляд, навіть виконуючи таку просту роботу. Він куховарив у своєму мажордомському вбранні, і його, схоже, анітрохи не турбувало, що йому доводиться заміняти слуг, яких розпустили по домівках.
На сходах пролунали поквапливі кроки. Вен насторожилася й підвелася з табурета.
— У чому річ, панно? — запитав Сейзед.
— Хтось на сходах, — відказала вона, підходячи до дверей.
До кімнати вбіг один із підмайстрів — наскільки Вен пам’ятала, його звали Тейс. Поки Лишветрода не було, цей хлопчина став їхній головним спостерігачем.
— На майдані збираються люди, — повідомив Тейс, махнувши рукою в бік сходів.
— Що сталося? — запитав Доксон, виходячи з сусідньої кімнати.
— На майдані Фонтанів збирається натовп, пане Доксоне, — повторив хлопчина. — Кажуть, що будуть нові страти.
«Помста за Провалля, — подумала Вен. — А вони не забарилися».
Доксон спохмурнів.
— Будіть Кела.
— Я маю намір дивитися, — заявив Келсьє, прямуючи до виходу в одязі скаа й звичайному плащі.
Шлунок Вен скрутився у вузол. «Знову?»
— Ви робіть, як вважаєте за потрібне, — додав ватажок.