Інквізитор атакував іззаду, але Келсьє знову відскочив. Двері, що досі підстрибували й крутися на бруківці, опинилися попереду. Пролітаючи над ними, Келсьє «відштовхнувся» і стрілою шугнув угору.
«Вен мала рацію», — з досадою подумав він. Інквізитор не відривав від нього своїх жахливих очей. «Не слід було мені цього робити». Унизу солдати оточили скаа, яких він звільнив.
«Треба втікати — спробувати позбутися інквізитора. Раніше мені це вдавалося кілька разів».
Але... він не міг. Він не втікатиме, не цього разу. Досить відступати. Навіть якщо це коштуватиме йому всього, він мусить звільнити цих в’язнів.
А тоді, уже почавши опускатися, він побачив загін людей, що бігли на перехрестя. Вони були озброєні, але не в одностроях. На чолі їх бігла знайома постать.
«Геме! То ось, де ти був!»
— Що там відбувається? — занепокоєно запитала Вен, витягуючи шию, щоб побачити майдан.
Келсьє, у темному плащі, який маяв за його спиною, ринув згори на поле бою.
— Це один із наших загонів! — відказав Доксон. — Мабуть, їх привів Гем.
— Скільки їх?
— Ми поділили залишки армії на групи по кількасот чоловік. — Цього замало!
Доксон кивнув.
Вен підвелася.
— Я йду.
— Ні, — твердо відказав Доксон, хапаючи її за плащ. — Я не хочу, щоб із тобою повторилося те саме, що й минулого разу, коли ти зіштовхнулася з тим чудовиськом.
— Але ж...
— Кел дасть собі раду, — сказав Доксон. — Він просто стримуватиме інквізитора, поки Гем та його люди звільнять в’язнів, а тоді втече. Дивися.
Вен відступила.
Поруч Бриз бурмотів собі під ніс:
— Так, ви налякані. Зосередьмося на цьому. Притлумимо все інше й лишимо тільки страх. Це битва між інквізитором і з-імли-народженим — вплутуватись у таке вам аж ніяк не хочеться...
Вен знову глянула на майдан і побачила, як якийсь солдат кидає палицю й утікає. «Можна боротися по-різному», — усвідомила вона й опустилася навколішки біля Бриза.
— Чим я можу допомогти?
Келсьє знову відхилився, уникнувши удару інквізитора, тимчасом як Гемів загін увігнався в лави імперців і став прорубувати собі шлях до арештантських возів. Їхня атака забрала на себе увагу звичайних солдатів, які, схоже, були тільки раді полишити Келсьє наодинці з інквізитором.
Краєм ока він помітив, що вулиці довкола невеличкого перехрестя починають заповнюватися людьми: шум битви привернув увагу скаа, що чекали на майдані Фонтанів. Келсьє бачив, як інші загони імперських солдатів намагаються пробитися на підмогу, але юрмища скаа, що загатили вулиці, значно сповільнювали їхній рух.
Інквізитор ударив навідліг топірцем, і Келсьє ухилився. Нелюд явно починав дратуватися. Збоку невеличкий загін Гемових бійців дістався до одного з возів, розбив замок і звільнив полонених. Решта стримувала імперців, поки в’язні втікали.
Келсьє всміхнувся, позираючи на роздратованого інквізитора. Той тихо загарчав.
— Валетто! — зненацька пролунав крик.
Келсьє вражено обернувся. Крізь юрбу солдат у саме серце битви пробивався ошатно вбраний дворянин з дуельним ціпком у руці. Його захищали два охоронці, але, хоч і оточеному зусібіч імперцями й повстанцями, йому вдавалося уникати сутички, адже що ті, що ті вагалися, чи атакувати людину, вочевидь, шляхетного походження.
— Валетто! — знову закричав Еленд Венчер. Він обернувся до котрогось із солдатів і накинувся на нього: — Хто наказав напасти на дім Рену?! Хто дав дозвіл?!
«Чудово», — подумав Келсьє, пильно стежачи за інквізитором. Нелюд дивився на нього зі сповненою ненависті гримасою.
«Можеш і далі собі лютитися на мене. Мені треба тільки протриматись, поки Гем звільнить в’язнів, а тоді я відведу тебе за собою».
Інквізитор змахнув топірцем і мовби знічев’я відтяв голову служниці, що пробігала повз.
— Ні! — заволав Келсьє, коли труп упав нелюдові до ніг.
Інквізитор схопив другу жертву і здійняв топірець.
— Добре! — крикнув Келсьє, ступаючи вперед і дістаючи з кишені на поясі два флакони. — Добре. Хочеш битися зі мною? То биймося!
Нелюд вищирився, відштовхнув убік схоплену жінку й рушив назустріч.
Келсьє висмикнув корки й одним духом спорожнив обидва флакони, після чого відкинув їх. Метали спалахнули в його грудях, розпалюючи воднораз і лють. Його брат помер. Дружина померла. Родина, друзі, герої — усі померли.
«Штовхаєш мене до помсти? — подумав він. — Що ж, ти її матимеш!»
Келсьє став за кілька кроків навпроти інквізитора. Стиснувши кулаки, він розвогнив сталь могутнім «поштовхом». Люди розлетілися навсібіч, коли в їхні металеві речі вдарила приголомшлива незрима сила. На невеличкому майдані, заповненому імперцями, в’язнями й повстанцями, утворилося порожнє місце довкола з-імли-народженого та інквізитора.