— Я застосувала мою «удачу», — тихо відповіла Вен. — Я використовую її, щоб люди були не такі злі.
— Або не такі підозріливі, — додав Келсьє. — Щоб їх легше було обшахрувати.
Вен кивнула.
Келсьє здійняв палець.
— Тобі ще багато чого треба буде навчитись. Техніки, обмежень, вправ. Але один урок я мушу дати тобі негайно. Ніколи не застосовуй емоційну алломантію на зобов’язувача. Вони всі навчені розпізнавати, коли їхніми почуттями маніпулюють. Навіть вельможним дворянам заборонено «тягнути» чи «штовхати» емоції зобов’язувача. Саме через тебе той прелан послав по інквізитора.
— Молися, щоб цей нелюд більше ніколи не напав на твій слід, дівчино, — стиха промовив Доксон, посьорбуючи вино.
Вен зблідла.
— То ви не вбили інквізитора?
Келсьє похитав головою.
— Я лише відвернув його увагу. Що вже було достатньо небезпечним учинком, мушу зазначити. Не турбуйся, багато з того, що розповідають про інквізиторів, — неправда. Тепер, коли він утратив твій слід, то не зможе тебе знайти.
— Найпевніше, — додав Доксон.
Вен занепокоєно глянула на нього.
— Найпевніше, — погодився Келсьє. — Ми багато чого не знаємо про інквізиторів — вони, схоже, не підпорядковуються загальним правилам. Наприклад, ті штирі в очах мали б їх убити. Усі мої знання про алломантію не можуть пояснити, яким чином ці створіння лишаються живими. Якби твоїм слідом ішов звичайний імлистий шукач, ми не мали б причини хвилюватися. З інквізитором... Що ж, тобі треба матися на бачності. Схоже, ти це непогано вмієш.
Якусь хвилю Вен сиділа мовчки, почуваючись недобре. Нарешті Келсьє порухом голови вказав на її келих.
— Ти не п’єш свій ель.
— Ви могли туди щось підсипати, — буркнула вона.
— О, мені немає жодної потреби підсипати тобі щось у питво, — відказав Келсьє з усмішкою, дістаючи щось із кишені сюртука. — Зрештою, ти цілком із доброї волі вип’єш оцю таємничу рідину.
Він поставив на стіл маленький скляний флакон. Вен, насупившись, придивилася до нього. На самому дні був якийсь темний осад.
— Що це таке? — запитала вона.
— Якщо я тобі скажу, рідина перестане бути таємничою, — відповів Келсьє.
Доксон закотив очі.
— У флаконі спиртовий розчин із металевими ошурками, Вен, — повідомив він.
— Металевими ошурками? — суплячись, перепитала дівчина.
— Два з восьми основних алломантичних металів, — сказав Келсьє. — Нам треба дещо перевірити.
Вен глянула на флакон.
Келсьє стенув плечима.
— Тобі доведеться випити, якщо хочеш дізнатися більше про цю твою «удачу».
— Спершу випий ти половину, — зажадала Вен.
Келсьє звів брови.
— Як на мене, це вже трохи схоже на параною.
Вен нічого не відповіла.
Зрештою, зітхнувши, він узяв флакон і відкоркував його.
— Збовтай, — сказала Вен, — щоб тобі дісталося трохи осаду.
Келсьє здійняв очі до стелі, але послухався. Струсонувши пляшечку, він перекинув половину її вмісту собі до рота й зі стуком поставив її на стіл.
Вен насупилася, а тоді поглянула на Келсьє. Той усміхався. Він знав, що вона у нього в кишені. Він показав їй свою силу, спокусив нею. «Єдина причина підкоритися тим, хто має владу, — це навчитися того, що вони знають, щоб одного дня відібрати в них усе». Рінові слова.
Вен простягнула руку, взяла флакон і проковтнула його вміст. Відтак стала чекати на якесь магічне перетворення, або на приплив сили, або навіть на ознаки отруєння. Але не відчула нічого.
«Яке... розчарування». Вен нахмурила чоло й відкинулася на спинку стільця. Просто так, із цікавості, потягнулася до своєї «удачі».
Очі її вражено розширилися.
«Удача» була там, лежала немов купа золота. Запас сили був такий неймовірно великий, що Вен не могла осягнути його розумом. Раніше вона завжди мусила заощаджувати «удачу», лишати її на потім, витрачати по крихті. Тепер вона почувалася як вічно голодна біднячка, яку запросили на панський бенкет. Вен сиділа приголомшена тим величезним багатством, що крилося у неї всередині.
— Ну ж бо, — підохотив Келсьє. — Спробуй. «Угамуй» мене.
Вен потягнулася, обережно торкаючись новонабутого огрому «удачі». Узявши трохи, вона спрямувала її на Келсьє.
— Непогано, — мовив той і схвильовано подався вперед. — Але ми вже знаємо, що ти це вмієш. Тепер справжнє випробування, Вен. Можеш зробити навпаки? Не пригасити мої почуття, а розпалити їх?
Дівчина насупила чоло. Вона ніколи не використовувала «удачу» таким способом, ба навіть не знала, що так можна. І чому Келсьє так хвилюється?
Вен підозріливо сягнула до свого запасу «удачі» й зауважила дещо цікаве. Те, що спочатку здалося їй одним величезним джерелом сили, насправді виявилося двома різними джерелами. Двома різними видами «удачі».