— Що ж, почнімо, — сказав Келсьє.
34
Я ніколи не хотів, щоб мене боялися.
Якщо я про щось і шкодую, то це про той страх, який спричинив. Страх — це знаряддя тиранів. На жаль, коли на кін поставлено долю цілого світу, доводиться застосовувати всі доступні засоби.
Мертві й умирущі падали на бруківку. Скаа юрмилися на вулицях. В’язні кричали, вигукуючи його ім’я. Задимлене сонце несамовито пражило вулиці.
А з неба сипав попіл.
Розвогнивши п’ютер і вихопивши кинджали, Келсьє метнувся вперед. Як і інквізитор, він спалював атій — обоє, либонь, мали достатньо для тривалого бою.
Келсьє двічі розітнув гаряче повітря, цілячи в інквізитора. Його стрімкі рухи були невловні для ока, але противник, оточений шаленою круговертю атієвих тіней, ухилився й ударив топірцем.
Келсьє підстрибнув — неприродно високо завдяки п’ютеру, — й обсидіанове лезо просвистіло просто під ним. «Відштовхнувшись» від обладунків солдатів, що билися позаду, він кинув себе вперед. Відтак ударив обома ногами інквізитора в обличчя й відскочив, зробивши сальто в повітрі.
Інквізитор захитався. Келсьє опустився на землю й, «потягнувши» за солдата, полетів назад. Залізний «потяг» збив солдата з ніг і поніс його назустріч Келсьє.
Ватажок розвогнив залізо й «потягнувся» до групи солдатів праворуч, водночас не відпускаючи свій перший «якір». Як наслідок, Келсьє відлетів убік, а нещасний солдат, немовби м’ячик на мотузку, описав широку дугу і врізався в інквізитора, що не встиг відновити рівновагу. Обоє вдарилися об ґрати порожнього воза.
Солдат непритомний повалився на землю. Інквізитор відскочив від залізної клітки й упав рачки. По його татуйованому обличчю текла струминка крові, але він звів погляд і посміхнувся. Коли інквізитор звівся на ноги, то не видавався анітрохи приголомшеним.
Келсьє лайнувся, опускаючись додолу.
Рухаючись неймовірно швидко, інквізитор схопив за ґрати порожню арештантську клітку й відірвав її від воза.
«А бодай йому!»
Нелюд крутнувся й пожбурив важку залізну клітку на Келсьє, що стояв лише за кілька кроків від нього. Ухилитися часу не було, а якби він «відштовхнувся» від ґраток, то його б відкинуло на стіну будинку позаду.
Клітка, обертаючись, неслася на нього, і Келсьє, застосувавши сталевий «поштовх», спрямував себе у відчинені дверцята. Застрибнувши всередину, він одразу «відштовхнувся» в усіх напрямках, щоб утриматися по центру. Клітка вдарилася об стіну, відскочила, перевернулася й проїхала по бруківці.
Келсьє відпустив ґратки й упав на стелю, що стала підлогою. Клітка поволі спинилася. Крізь пруття він побачив інквізитора, оточеного вихором крутливих атієвих образів. Інквізитор злегка схилив голову на знак поваги до майстерності противника.
Розвогнивши п’ютер, щоб зусилля не розчавило його, Келсьє з диким криком «штовхнув» ґрати. Клітка вибухнула. Металеве дно, що опинилося вгорі, здійнялося в повітря, прути розлетілися вусібіч. Келсьє «потягнув» ті, що опинилися позаду нього, і «штовхнув» ті, що були попереду, спрямовуючи на інквізитора масу металевого пруття.
Той здійняв руку й уміло розділив потік на дві частини. Проте Келсьє, «відштовхнувшись» сталлю, шугнув одразу за прутами. Інквізитор «відтягнув» себе вбік, використавши як «якір» чергового нещасливця. Солдат закричав, висмикнутий з бійки, але захлинувся й замовк, коли нелюд «відштовхнувся» від нього, притиснувши бідолаху до землі.
Інквізитор злетів у повітря. «Відштовхнувшись» від групи солдатів, Келсьє сповільнився, стежачи очима за противником. Позаду навсібіч полетіли уламки каміння: на бруківку з гуркотом упало дно клітки. Келсьє «відштовхнувся» від нього й злинув угору, за інквізитором.
Довкола нього вирували пластівці попелу. Інквізитор обернувся, «потягнувши» за щось унизу, змінив напрямок і помчав назустріч Келсьє.
«У лобовому зіткненні перевага буде на боці того, у кого в голові залізні штирі».
Келсьє гарячково «потягнув» за якогось солдата й стрімко пірнув униз, тимчасом як інквізитор полетів над ним навскіс.
Ватажок розвогнив п’ютер перед тим, як врізатися в солдата, до якого «притягувався». Обоє перевернулися в повітрі. На щастя, це був імперець.