Четверо чоловіків збентежено перезирнулися.
— Заграва позаду мене — це світло від великого повстання скаа, — сказала вона. — Усе місто вийшло проти Пана Всевладаря. Я не засуджую вас за ваш вибір, але настав час змін. Повстанцям стануть у пригоді ваші знання й уміння. Ідіть до них — вони збираються на майдані Вцілілого.
— Майдані... Вцілілого? — перепитав солдат.
— На тому місці, де сьогодні вдень убито Вцілілого з Гатсіну.
Вартові знову нерішуче перезирнулися.
Вен злегка торкнулася їхніх емоцій і «збурила» їх.
— Вам більше не треба буде жити з почуттям провини.
Нарешті один із них зірвав імперську нашивку з однострою і рішуче рушив у нічну темряву. Решта троє якусь хвилю невпевнено дивились один на одного, а тоді пішли за товаришем, лишивши Вен перед відчиненим входом до палацу.
Вона пройшла коридором і дісталася тої самої вартівні, що й минулого разу. Дівчина зайшла всередину, не зашкодивши нікому, минула вартових, що теревенили між собою, і вийшла до наступного коридору. Солдати, отямившись від несподіванки, закричали на сполох і вибігли за нею, але Вен підстрибнула, «відштовхнулася» від ліхтарних тримачів і полетіла коридором.
Крики лишилися далеко позаду: вартові, навіть якби бігли щодуху, не могли її наздогнати. Вона дісталася кінця коридору й легко опустилася додолу, оповита стрічками марево-плаща. Далі дівчина рушила неспішною рішучою ходою. Не було потреби квапитися. Так чи інак вони чекатимуть на неї.
Минувши арковий прохід, Вен зайшла до центральної склепінчастої зали. Чорна мармурова підлога, інкрустації зі срібла вздовж стін, жарівні по кутках.
І два інквізитори, що заступили їй дорогу.
Вен спокійно рушила вперед, прямуючи до будиночка посеред зали, що був її метою.
— Ми шукали тебе весь цей час, — промовив інквізитор своїм скрипучим голосом. — А ти сама прийшла до нас. Удруге.
Вона зупинилася футів за двадцять від них. Височенні, на дві голови вищі за Вен, обоє самовпевнено посміхалися.
Дівчина підпалила атій і, різко викинувши руки з-під плаща, жбурнула в бік інквізиторів дві жмені наконечників від стріл. Розвогнивши сталь, вона щосили «штовхнула» металеві кільця, вільно надіті на обламані древка. Снаряди, розтинаючи повітря, шугнули вперед. Інквізитор, що стояв попереду, презирливо пирхнув і здійняв руку, «відштовхуючи» стріли.
Неприкріплені кільця від його «поштовху» зірвалися з обламаних древків і полетіли назад. Проте смертоносні наконечники, хоч і не «підштовхувані» більше, за інерцією неслися далі вперед.
Інквізитор здивовано роззявив рота, коли в нього ввігналося два десятки стріл. Кілька пробили його наскрізь і вдарилися об кам’яну стіну позаду. Ще кілька поцілили його товариша в ногу.
Перший інквізитор судомно смикнувся й упав. Другий загарчав. Він лишився стояти, але припадав на поранену ногу. Розвогнивши п’ютер, Вен метнулася вперед. Другий інквізитор кинувся навперейми, але дівчина вихопила з кишені плаща велику жменю п’ютерного порошку й кинула його в повітря.
Інквізитор збентежено завмер. Його «очі» бачили лише суцільну плутанину блакитних ліній, кожна з яких вела до дрібки п’ютеру. Коли так багато джерел металу були зосереджені в одному місці, лінії практично засліплювали.
Інквізитор розлючено обернувся, коли Вен промчала повз нього. Він «відштовхнув» п’ютерний порошок, розвіявши його, але поки він це робив, дівчина вихопила скляний кинджал і метнула його в противника. Бентежлива мішанина блакитних променів і атієвих тіней завадила інквізиторові помітити кинджал, і той влучив йому просто в стегно. Нелюд упав, хрипко лаючись.
«Добре, що це спрацювало, — подумала Вен, перестрибуючи через першого інквізитора, що стогнав на підлозі. — Бо я не була певна, як бачать ті їхні очі».
Вона жбурнула ще одну жменю порошку, щоб противник не зумів віднайти жодного металу на її тілі, а тоді, розвогнивши п’ютер, кинула всю свою вагу на дверцята будиночка. Бачивши, скільки клопоту завдав Келсьє один інквізитор, вона не мала наміру битися до переможного кінця з двома. Її метою було дізнатися, що всередині, і втекти.
Вен влетіла до будиночка, мало не перечепившись через шкуру якогось невідомого звіра, що лежала на підлозі. Зосереджено насупившись, вона стала поквапливо оглядати приміщення, шукаючи те, що ховав тут Пан Всевладар.
«Тут мусить бути якась підказка, як перемогти його — як виграти цю битву», — з надією думала дівчина. Вона сподівалася, що встигне дізнатися таємницю Пана Всевладаря й утекти, поки інквізитори будуть зайняті своїми ранами.