Сейзед похитав головою.
— Це не одне й те саме, дитино. Я знав, що в мене є шанс вас урятувати. Тут ми нічим не можемо зарадити. Співчуття — це прекрасно, але потрібен ще здоровий глузд.
Вен дозволила звести себе на ноги. Елендові солдати приготувалися захищатися. Сам він стояв на чолі загону, вочевидь, рішуче налаштований на бій.
«Мусить бути якийсь спосіб! — розпачливо подумала Вен. — Мусить бути...»
Ураз вона побачила його в одній зі скринь під стіною. Знайомий клаптик сірого полотна, одна-єдина стрічка, що звисала збоку.
Вен вирвалася з Сейзедових рук, коли міністерські солдати атакували, і почула, як за спиною скрикнув Еленд і задзвеніла зброя.
Вона викинула зі скрині свої штани й сорочку. Під ними, на споді, лежав марево-плащ. Вен заплющила очі й сягнула рукою в бічну кишеньку.
Її пальці намацали один скляний — ще невідкоркований — флакон.
Вона вихопила його з кишені й обернулася лицем до битви. Міністерські солдати трохи відступили. Двоє з них лежали поранені на підлозі, однак Елендових людей упало троє. На щастя, тіснота приміщення не дозволила оточити їх відразу.
Еленд стояв спітнілий, поранений у руку. Його ціпок розламався, і він вихопив меча у солдата, якого перед тим збив з ніг. Тримаючи зброю у незвиклих до неї руках, він водив поглядом по значно численніших силах противника.
— Я помилявся щодо нього, панно, — тихо сказав Сейзед. — Я... прошу вибачення.
Вен усміхнулася. Відкоркувавши флакон, вона одним ковтком спорожнила його.
Усередині зафонтанували джерела сили. Метали спалахнули шаленим вогнем, і снага повернулася до ослабленого, втомленого тіла, немовби після довгої ночі зійшло сонце. Біль зробився дріб’язковим, голова не паморочилася, у кімнаті стало світліше, а босі ноги виразніше відчули кам’яну підлогу.
Солдати атакували знову, й Еленд рішуче, хоч і безнадійно, здійняв меча. І, схоже, неабияк здивувався, коли над ним пролетіла Вен.
Вона опустилася просто посеред нападників і щосили «штовхнула» навсібіч. Солдатів, які опинилися довкола неї, віджбурнуло на стіни. Один замахнувся на неї палицею, але дівчина завиграшки відбила рукою удар, а тоді вгатила противникові кулаком в обличчя. Голову чоловікові з хрускотом скрутило набік.
Вен підхопила палицю, крутнулася й зацідила нею по голові солдатові, що атакував Еленда. Нападник упав мертвий, а палиця переламалася, і дівчина відкинула її. Солдати позаду зарепетували й дременули навтьоки, коли Вен «штовхнула» і розтрощила об стіни ще кількох. Останній, що лишався в кімнаті, здивовано озирнувся, коли дівчина «притягнула» до себе його металевий шолом. «Заякорившись» ззаду, вона «штовхнула» шолом назад, у груди солдатові. Той полетів коридором навздогін своїм товаришам і врізався в них.
Вен збуджено видихнула, розслаблюючи напружені м’язи. Довкола стогнали поранені. «Тепер я... розумію, чому Келсьє це так подобалося».
— Валетто! — озвав її ошелешений Еленд.
Вона підскочила до нього, радісно обійняла, міцно стискаючи його й ховаючи обличчя в нього на плечі.
— Ти повернувся, — шепотіла вона. — Ти повернувся, ти повернувся, ти повернувся...
— Гм... так, я повернувся. А ти... як я бачу, з-імли-народжена. Це доволі... несподівано. Знаєш, взагалі-то, друзям належить розповідати про таке.
— Пробач, — пробурмотіла Вен, не відпускаючи його.
— Пусте, — відказав він украй збентеженим голосом. — Е-е, Валетто, що сталося з твоїм одягом?
— Він там, на підлозі, — відказала Вен і звела очі. — Еленде, як ти мене знайшов?
— Твій приятель, пан Доксон, сказав, що тебе тримають ув’язнену в палаці. А ось цей добродій — капітан Ґорейдел, якщо не помиляюся, — виявився з палацової варти і знав, як сюди дістатися. Із його допомогою мені — як дворянину з певним статусом — вдалося доволі легко потрапити до палацу. А тоді ми почули крики в цьому коридорі... Е-е, слухай, Валетто, чи не могла б ти вдягнутися? Твій вигляд... дещо бентежить.
Вона всміхнулася йому.
— Ти знайшов мене.
— Але, мабуть, даремно старався, — криво посміхнувся він. — Схоже, ти не надто потребувала нашої допомоги.
— Це не має значення, — сказала вона. — Ти повернувся. Досі ніхто не повертався.
Еленд трохи здивовано глянув на неї.
Підійшов Сейзед із її одягом і плащем у руках.
— Панно, треба вибиратися звідси.
Еленд кивнув.
— У місті тепер скрізь небезпечно. Скаа здійняли повстання! — він замовк, а тоді додав: — Але... гм... мабуть, тобі це вже відомо.
Вен нарешті відпустила його.