— Так, я допомагала його підготувати. Але ти маєш рацію щодо небезпеки. Іди з Сейзедом — ватажки повстанців знають його. Тебе не скривдять, якщо він поручиться за тебе.
Еленд і Сейзед обоє здивовано нахмурилися, тимчасом як Вен одягла штани. У кишені вона знайшла материну сережку й наділа її.
— Іти з Сейзедом? — перепитав Еленд. — А ти?
Дівчина одягла сорочку й звела погляд до стелі. Навіть крізь кам’яну товщу вона відчувала його. Він був там, угорі. Надмогутній. Тепер, зустрівшись із ним лице до лиця, Вен не мала сумнівів у його силі. Доки Пан Всевладар живий, повстання приречене на поразку.
— У мене ще є справа, Еленде, — відказала вона, беручи від Сейзеда свій марево-плащ.
— Ви гадаєте, що можете перемогти його, панно? — запитав террісієць.
— Я повинна спробувати, — відповіла вона. — Одинадцятий метал працює, Сейзе. Я бачила... дещо. Келсьє був переконаний, що тут криється якась таємниця.
— Але ж... Пан Всевладар...
— Келсьє загинув, щоб розпочати це повстання, — твердо сказала Вен. — Я мушу подбати про те, щоб воно перемогло. Це моє завдання, Сейзеде. Келсьє не знав цього, але я знаю. Я мушу зупинити Пана Всевладаря.
— Пана Всевладаря? — нажахано вигукнув Еленд. — Ні, Валетто. Він безсмертний!
Вен притягнула його до себе й поцілувала.
— Еленде, твоя родина постачала Панові Всевладарю атій. Тобі відомо, де він його зберігає?
— Так, — збентежено відповів дворянин. — У будівлі, що стоїть на схід від палацу. Там скарбниця. Але...
— Ти повинен дістатися до цього атію, Еленде. Новий уряд потребуватиме багато грошей, щоб зміцнити свою владу й не дати скинути себе першому-ліпшому лордові, що збере армію.
— Ні, Валетто, — заперечив Еленд, хитаючи головою. — Я повинен відвести тебе до безпечного місця.
Вона всміхнулася йому, а тоді обернулась до Сейзеда. Террісієць кивнув їй.
— Ти не намагатимешся мене відмовити? — запитала вона.
— Ні, — спокійно відказав він. — Я боюся, що ви маєте рацію, панно. Якщо ми не здолаємо Пана Всевладаря... Словом, я не стримуватиму вас. Нехай вам щастить. Я прийду на допомогу, щойно допроваджу молодого лорда Венчера до безпечного місця.
Вен кивнула, усміхнулася стривоженому Елендові, а тоді знову подивилася вгору. Туди, де її чекала темна сила, пульсуючи втомою і зневірою.
Дівчина підпалила мідь, затуляючись від «гамівного» натиску Пана Всевладаря.
— Валетто... — тихо озвав її Еленд.
Вен знову обернулася до нього.
— Не турбуйся, — сказала вона. — Здається, я знаю, як його вбити.
38
Ось такі тривоги гризуть мене напередодні переродження світу, поки я записую їх пером, на якому замерзає чорнило. Рашек спостерігає за мною. Ненавидить мене. Печера лежить угорі над нами. Пульсує. Мої пальці тремтять. Не від холоду.
Завтра все скінчиться.
Вен «штовхнула» себе і злинула над Кредік-Шо. Вежі й шпилі здіймалися довкола неї, немов шпичаки якогось примарного чудовиська, що зачаїлося внизу, у мороці. Темні, прямі й лиховісні, вони чомусь нагадали їй про Келсьє, коли той лежав мертвий на бруківці, а в грудях у нього стирчав спис із обсидіановим вістрям.
Навколо неї крутилася й вихорила імла, поки ще густа, хоча Вен оловозором уже бачила на обрії слабке жевриво. Наближався світанок.
Унизу розгорялося більше полум’я. Вен ухопилася за тонкий шпиль, й інерція обернула її довкола слизького металу. Перед нею розгорнулося панорамне видовище. У нічній темряві палали тисячі смолоскипів, що роїлися, наче жуки-світляки. Вони зливались у широкі потоки, які стікалися до палацу.
«У гвардії немає жодного шансу проти такої сили, — подумала дівчина. — Але увірвавшись до палацу, скаа приречуть себе на погибель».
Вона обернулася в інший бік, стискаючи рукою вологий і холодний шпиль. Минулого разу, коли Вен стрибала від шпиля до шпиля, вона була напівпритомна і стікала кров’ю. Тоді наспів Сейзед і врятував її, але цього разу він не зможе допомогти.
Неподалік дівчина побачила вежу з тронною залою. Помітити її було неважко: іззовні її оточувало кільце яскравих вогнів, що освітлювали єдине вікно з різнобарвного скла. Вен відчувала Його всередині. Вона зачекала ще трохи, маючи намір напасти, коли інквізитори покинуть залу.
«Келсьє вірив, що Одинадцятий метал — ключ до перемоги над Паном Всевладарем», — подумала дівчина.
У неї була одна ідея. Це могло би спрацювати. Мусило.
— Віднині, — гучно оголосив Пан Всевладар, — Кантон інквізиції переймає на себе організаційне керівництво над Міністерством. Питання, якими опікувався Тевідіан, переходять до кола повноважень Кара.