Марш вищирився в гримасі, моторошно схожій на вдоволену усмішку Келсьє. Вен підбігла до підніжжя тронного помосту й, «відштовхнувшись» від монети, вискочила нагору.
Ще на півдорозі її шмагонула вся приголомшлива сила гніву Пана Всевладаря. Гнітючий, підживлюваний люттю натиск на її єство пробив мідний захист і вдарив наче кулаком. Охнувши, Вен розвогнила мідь, але все одно не змогла повністю випхнути імператора зі своїх емоцій.
Марш ледь поточився, і Пан Всевладар здійняв руку, наміряючи ударити його тильним боком долоні, як ударив Келсьє, коли вбив його. На щастя, Марш вчасно оговтався і встиг пригнутися. Він зайшов імператорові за спину і, схопивши чорні просторі шати, різко рвонув. Вбрання розірвалося по задньому шву.
Марш завмер. З виразу його спотвореного металевими штирями обличчя важко було щось прочитати. Пан Всевладар обернувся і вдарив його ліктем у живіт з такою силою, що інквізитор відлетів на протилежний кінець зали. Коли імператор опинився до неї спиною, Вен зрозуміла, що побачив Марш.
Нічого. Звичайну м’язисту спину. На відміну від інквізиторів, Пан Всевладар не мав вставленого в хребет штиря.
«Ох, Марше...» Серце її впало. Це був кмітливий здогад, значно кмітливіший за безглузду спробу Вен застосувати Одинадцятий метал — але і він виявився хибним.
Марш упав, стукнувшись головою, і проїхав поковзом по підлозі, доки не вдарився об вікно, після чого безвладно осунувся й лишився нерухомо лежати під велетенською шибою.
— Марше! — скрикнула Вен і, «відштовхнувшись», кинулася до нього.
У польоті вона помітила, що Пан Всевладар недбало здійняв руку, і відчула, як її надпотужно вдарило... щось. Здавалося, наче імператор «штовхнув» ті метали, які були в її шлунку. Але ж це неможливо! Келсьє запевняв, що жоден алломант не здатен впливати на метали всередині чийогось тіла.
Але він казав і те, що алломант не може впливати на почуття того, хто спалює мідь.
Покинуті монети шугнули по підлозі від Пана Всевладаря. Двері зірвалися з завіс, розламалися й вилетіли в коридор. Неймовірно, але навіть уламки кольорового скла задрижали й відсунулися від тронного помосту.
Вен відкинуло вбік, а метали виривалися з її шлунку назовні. Боляче впавши на підлогу, вона мало не зомліла. Вона лежала причмелена й ошелешена, а в голові її крутилася тільки одна думка.
«Яка ж могуть...»
Постукуючи підборами, Пан Всевладар спустився з помосту. Він ішов неквапливо, скидаючи з себе на ходу розірваний верхній одяг і сорочку. Імператор лишився голий до пояса, тільки на пальцях і зап’ястках блищали прикраси, а на плечах протинали шкіру два тонкі браслети.
«Розумно, — подумала Вен, силкуючись звестися на ноги. — Так їх не «потягнути» і не «штовхнути»».
Пан Всевладар скрушно похитав головою. Сильний, із вродливим обличчям і торсом, на якому грали м’язи, він ступав, розсуваючи ногами холодну імлу, що струменіла крізь розбите вікно і стелилася по підлозі. Вен відчувала, як його могутня алломантія шарпає її почуття, які майже не захищала мідна завіса.
— Що ти собі думала, дитино? — м’яко запитав Пан Всевладар. — Ти хотіла перемогти мене? Хіба ж я простий інквізитор, чия сила — штучна?
Вен розвогнила п’ютер, обернулася й кинулася до Марша: вона мала намір схопити його і, вибивши скло, вистрибнути з вікна.
Але Пан Всевладар уже був коло неї. Він рухався зі швидкістю, проти якої шалений вітровій здався би повільним і неповоротким. Вен не змогла б утекти від нього, навіть якби розвогнила п’ютер до максимуму. Недбалим рухом він схопив її за плече й смикнув назад, а тоді кинув, наче ляльку, на одну з масивних колон, що підтримували склепіння зали. Вен відчайдушно шукала «якір», але імператор вимів із зали всі металеві предмети. Окрім хіба що...
Вона «потягнула» за один із його браслетів, той, що не протинав шкіри. Пан Всевладар різко здійняв руку, легко скидаючи її «потяг», і Вен незграбно завертілася в повітрі. Він ударив ще одним могутнім «поштовхом». Її відкинуло назад, метали в шлунку ледь не вирвалися назовні, шибки задвигтіли, а материна сережка вискочила з вуха.
Вен спробувала розвернутися, щоб летіли ногами вперед, але не встигла, й на шаленій швидкості врізалася боком в кам’яну колону. П’ютер цього разу не допоміг — почувся моторошний тріск, і біль списом пройняв її праву ногу.
Вен упала на підлогу. Вона не мала сміливості подивитися, але пекельний біль підказував, що її нога зламана і стирчить з-під тіла під неприродним кутом.