Чи, може, він лише так стверджував? Що коли всі ті металеві персні й браслети, які він носив і які ввійшли до дворянської моди, потрібні були, тільки щоб відвернути увагу?
Відвернути увагу від тої єдиної пари обручів, що охоплювала його плечі. «Невже все так просто?» — подумала вона. Тиск Пана Всевладаря, здавалося, ось-ось розчавить її.
П’ютер майже вигорів. Вен ледве могла думати. І все ж підпалила залізо. Пан Всевладар міг пробивати міднохмару. Вен теж могла. Вони були чимось схожі. Якщо він здатен впливати алломантією на метали всередині чийогось тіла, то і їй це мало бути до снаги.
Вона розвогнила залізо. Блакитні лінії потяглися до металевих прикрас — усіх, крім пари браслетів, що протинали шкіру на плечах.
Вен посилила горіння й зосередилася, напружуючи всі свої сили. Водночас вона далі розвогнювала п’ютер, силкуючись протистояти тиску Пана Всевладаря, але відчувала, що їй уже бракує повітря. Сила, яка «штовхала» її, була надто могутня. Вен не могла дихати.
Імла вирувала довкола неї, танцювала, приваблена алломантією. Вен помирала. Вона знала це. Вона вже майже не відчувала болю. Розчавлена, вона задихалася.
Вона всотала силу з імли.
З’явилися дві нові лінії. Вен скрикнула й «потягнула» із силою, якої не очікувала від себе. Вона розвогнювала залізо дедалі дужче, а «поштовх» Пана Всевладаря дав їй противагу, потрібну, щоб «тягнути» браслети. Гнів, відчай і біль змішалися в ній, і вона зосередила всі свої сили на «потязі».
П’ютер закінчився.
«Він убив Келсьє!»
Браслети вирвалися з його тіла. Пан Всевладар скрикнув від болю, але до Вен його зойк долинув немовби звідкілясь іздалеку. Страшний тиск ураз припинився, і, відпустивши браслети, вона впала додолу, хапаючи ротом повітря. Перед очима все пливло. Закривавлені обручі брязнули об мармурову підлогу й під’їхали до Вен. Вона звела погляд, розпалюючи олово, щоб прояснити зір.
Пан Всевладар стояв там, де й раніше, із великими від жаху очима і скривавленими руками. Він відпустив Марша й кинувся до Вен і своїх видертих браслетів. Не маючи більше п’ютеру, останньою краплиною сили дівчина «штовхнула» обручі повз Пана Всевладаря. Він нажахано обернувся й побачив, як ті вилітають у розбите вікно.
Удалині над обрієм визирнуло сонце. Браслети зблиснули на якусь мить у його червоному світлі й ринули кудись униз.
— Ні! — вереснув Пан Всевладар, кидаючись до вікна.
Його м’язи обм’якли і здулися, як Сейзедові. Він обернувся до Вен, розлючений, але його обличчя вже не було молодим. Його риси постаршали, і тепер Пан Всевладар був у середніх літах.
Він ступив крок до вікна. Його волосся посивіло, а довкола очей тоненькою павутиною розповзлися зморшки.
Наступний його крок був кволий. Пан Всевладар почав тремтіти під тягарем віку, спина його згорбилася, шкіра обвисла, а волосся зробилося безживним.
А тоді він упав додолу.
Вен прихилилася спиною до колони. У голові їй потьмарилося від болю. Вона лежала так... невідь-скільки часу, не здатна мислити.
— Панно! — почувся стурбований голос.
Біля неї стояв Сейзед зі спітнілим чолом. Він улив їй щось до рота, і Вен проковтнула.
Її тіло саме знало, що робити. Вона інстинктивно розвогнила п’ютер, зміцнюючи себе. Потім розвогнила олово — і відчуття, що хвилею наринули на неї, різко привели її до тями. Вона охнула і звела погляд на занепокоєне Сейзедове обличчя.
— Обережніше, панно, — сказав він, оглядаючи її ногу. — Кістка зламана, але, схоже, тільки в одному місці.
— Марш, — знесилено промовила вона. — Подивися, як Марш...
— Марш? — здивовано перепитав Сейзед.
А тоді побачив інквізитора, що кволо ворушився на підлозі.
— Забуті Боги! — вигукнув террісієць, кидаючись до Марша.
Той застогнав і сів, притискаючи руку до вдареного живота.
— Що... це?..
Вен глянула на зморхле тіло, що лежало неподалік.
— Це він. Пан Всевладар. Він мертвий.
Сейзед зацікавлено придивився, підводячись. На ньому був коричневий балахон, а з собою він мав звичайного дерев’яного списа. Вен похитала головою, уявивши цю жалюгідну зброю проти того, хто мало не вбив її і Марша.
«У певному розумінні з нас усіх користі було не набагато більше, ніж із цього списа. Це ми мали бути мертвими, а не Пан Всевладар. Мені вдалося зірвати з нього браслети. Чому? Чому я можу робити те, що й він? Чому я інакша?»
— Панно... — повільно промовив Сейзед. — Він не мертвий, як мені видається. Він... досі живий.