— І? — запитала Вен.
— Хтось його зрадив, — тихо відповів Гармон.
«Ну звісно», — подумала дівчина.
— Пан Всевладар власноруч спіймав його, — сказав Улеф. — А потім заслав Келсьє та його дружину до Гатсінських проваль. Але він утік. Він утік із Проваль, Вен! Єдиний, кому це вдалося.
— А дружина? — запитала Вен.
Улеф перезирнувся з Гармоном, і останній похитав головою.
— А їй не вдалося.
«Отже, він теж втратив близьку людину. Як же він може так багато сміятися? Та ще й так щиро?»
— Це там він дістав собі шрами, — сказав Дістен. — Ті, що на руках. Він зранився, коли дерся по гострих скелях на прямовисну стіну, щоб урятуватися з Проваль.
Гармон пирхнув.
— Усе було не так. Келсьє убив інквізитора, коли втікав, — ось як у нього з’явилися ті шрами.
— А я чув, що він бився з одним із тих чудовиськ, що стережуть Провалля, — додав Улеф. — Келсьє запхав руку йому в пащеку й задушив потвору зсередини. А її зуби подерли йому шкіру.
Дістен недовірливо насупив чоло.
— Хіба можна задушити когось ізсередини?
Улеф стенув плечима.
— Таке я чув.
— Цей чоловік — незвичайний, — пробурмотів Груд. — У Проваллях із ним щось сталося, щось лихе. Він же не був алломантом раніше. Келсьє потрапив до Проваль звичайним скаа, а тепер... Тепер він імлистий, і бозна, чи взагалі ще людина. Він забагато блукав у імлі. Дехто стверджує, що справжній Келсьє помер, а ця істота, що носить його личину... це щось інше.
Гармон похитав головою.
— Це дурні вигадки, які розповідають скаа-плантаційники. Ми всі виходили в імлу.
— Але не за містом, — стояв на своєму Груд. — Там водяться імлисті почвари. Вони хапають людей і забирають їхні обличчя. Це точно, клянуся Паном Всевладарем.
Гармон закотив очі.
— Груд має рацію в одному, — сказав Дістен. — Келсьє — не людина. Хай не імлиста почвара, але й не скаа. Я чув, що він витворяє такі штуки, які можуть тільки вони. Ті, що виходять уночі. Ви на власні очі бачили, що він зробив із Кеймоном.
— 3-імли-народжений, — пробурмотів Гармон.
3-імли-народжений. Звісно, Вен чула цю назву ще до розмови з Келсьє. Хто ж бо не чув? Розповіді про інквізиторів та імлистих видавалися не такими вже й неймовірними, якщо порівнювати їх із чутками про з-імли-народжених. Подейкували, що з-імли-народжені — посланці самої імли, яких наділив могутньою силою Пан Всевладар. Ними могли стати тільки вельможні дворяни. Вони буцімто були таємною сектою вбивць, що служили своєму володареві й виходили тільки вночі. Рін завжди казав, що з-імли-народжені — це міф, і Вен вірила цьому.
«А тепер Келсьє стверджує, що я і він — одні з них». Як Вен могла бути кимось таким? Вона — донька повії. Вона — ніхто й ніщо.
«Ніколи не довіряй людині, яка говорить тобі щось хороше, — навчав її Рін. — Це найдавніший і найлегший спосіб обшахрувати будь-кого».
І все ж у Вен була її «удача». Її алломантія. Вона досі відчувала той запас, який виник завдяки флакону Келсьє, і вже випробувала свою силу на ватажанах. Не змушена більше обмежуватися крихтами, вона виявила, що може справляти на людей значно більший вплив.
Вен помалу доходила до висновку, що її попередня мета — просто лишатися живою — була не надто приваблива. Вона ж іще стільки всього могла здійснити! Вен була Ріновою невільницею, потім — Кеймоновою. Вона буде невільницею і цього Келсьє, нехай — якщо це зрештою приведе її до свободи.
Мілев за своїм столом подивився на кишеньковий годинник і підвівся.
— Ну гаразд, виходимо всі.
Кімната поступово спорожніла перед зустріччю. Вен лишилася на місці: Келсьє чітко дав зрозуміти іншим, що вона запрошена. Якусь хвилю дівчина сиділа в тиші, порожнє приміщення здавалося їй куди затишнішим, ніж раніше. Але незабаром почали надходити друзі Келсьє.
Першим сходами спустився чоловік, що мав статуру солдата. На ньому була вільна сорочка без рукавів, що виставляла напоказ руки з рельєфними м’язами. Чоловік був дуже мускулястий, але не огрядний. На голові трохи їжачилося коротко підстрижене волосся.
Разом із солдатом прийшов елегантно вбраний чоловік у дворянському одязі: сливового кольору жилеті з золотими ґудзиками й чорному пальті. Доповнювали картину капелюх із вузькими крисами й дуельний ціпок. Трохи повнуватий, цей гість був старший за свого супутника. Зайшовши, він зняв капелюха, під яким виявилося чорне волосся, укладене в бездоганну зачіску. Чоловіки приязно розмовляли, але замовкли, побачивши Вен у порожньому приміщенні.