Вен збентежено насупила чоло.
— Я спалюю п’ютер, — сказав Гем.
Дівчина й далі запитально дивилася на нього.
— Він може зробитися сильнішим, моя люба, — пояснив Бриз. — Прибрати з дороги щось... або когось, хто нам заважає.
— Не лише це, — сказав Гем. — Я відповідаю за безпеку й постачаю ватажкові людську силу і воїнів, коли виникає потреба.
— А коли такої потреби нема, він спробує знудити тебе до смерті своєю недолугою філософією, — додав Бриз.
Гем зітхнув.
— Бризе, чесне слово, іноді я не знаю, чому я...
Він замовк, бо двері відчинилися й до приміщення зайшов іще один чоловік.
Новоприбулий мав на собі темно-бежеве пальто, брунатні штани й просту білу сорочку. Обличчя його було куди прикметніше за одяг: вузлувале й ґулясте, воно скидалося на якийсь сучкуватий шматок дерева, а очі блимали тим несхвальним невдоволенням, на яке здатні тільки старі буркотуни. А втім, Вен не змогла визначити, скільки років мав чоловік: не так багато, щоб горбитися від віку, але й достатньо, щоб поруч із ним уже немолодий Бриз видавався мало не юнаком.
Чоловік окинув поглядом присутніх, презирливо чмихнув, а тоді, помітно припадаючи на ногу, пройшов до столика в іншому кінці кімнати, де й сів.
Бриз зітхнув.
— Я сумуватиму за Капканом.
— Ми всі сумуватимемо, — тихо відказав Гем. — Але Кривоніг теж знає своє діло. Я з ним уже працював раніше.
Бриз пильно оглянув новоприбулого.
— Цікаво, чи зміг би я змусити його принести мені вино.
Гем хихотнув.
— Я заплатив би тобі, щоб на це подивитися.
— Не сумніваюся, — відказав Бриз.
Вен глянула на чоловіка, що сидів, не звертаючи на них уваги, і, як видавалося, був цілком задоволений таким усамітненням.
— Хто він?
— Кривоніг? — перепитав Бриз. — Він, моя люба, димник. Той, хто ховає нас від інквізиторів.
Вен закусила губу, перетравлюючи нову інформацію і вивчаючи Кривонога. Той грізно зиркнув на неї, і вона відвела погляд. Обернувшись, вона помітила, що Гем дивиться на неї.
— А ти подобаєшся мені, дівчино, — сказав він. — Інші посередники, з якими я працював, були або надто налякані, щоб говорити з нами, або злостилися через те, що ми зайшли на їхню територію.
— Атож, — погодився Бриз. — Ти не схожа на решту крихотрусів. Звісно, ти сподобалася б мені значно більше, якби принесла той келих вина...
Ігноруючи його, Вен подивилася на Гема.
— Крихотрусів?
— Так деякі зарозумілі представники нашої спільноти називають дрібніших злодіїв, — пояснив Гем. — Вони кажуть на вас «крихотруси» через те, що ви схильні брати участь у... менш захопливих проєктах.
— Не візьми за образу, — додав Бриз.
— О, я ніколи б не образилася на... — Вен замовкла, почувши незвичне бажання догодити цьому чепуруну. Вона люто глянула на нього. — Припини це!
— Бачиш, — мовив Бриз, звертаючись до товариша. — У неї лишається здатність вибирати.
— Ти безнадійний.
«Вони гадають, що я посередниця, — подумала Вен. — Отже, Келсьє не сказав їм, хто я. Чому?» Не мав часу? Чи не схотів ділитися цінною таємницею? Наскільки можна довіряти цим людям? І чому вони такі приязні з нею, якщо вважають її звичайною «крихотрускою»?
— На кого ми ще чекаємо? — запитав Бриз, позираючи на двері. — Окрім Кела й Докса.
— На Єдена, — відказав Гем.
Бриз насупив чоло й скривився.
— Авжеж.
— Згоден із тобою, — мовив Гем. — Але б’юся об заклад, він почуває до нас те саме.
— Не розумію, чому його взагалі запрошено, — сказав Бриз.
Гем стенув плечима.
— Очевидно, він має якусь роль у Келовому плані.
— Ах, цей славнозвісний «план», — замислено протягнув Бриз. — Що ж це може бути за робота? Хотілося б мені знати...
Гем похитав головою.
— Такий уже Кел зі своєю клятою театральністю.
— Що є, то є.
За кілька хвилин двері відчинилися знову, і зайшов той, про кого вони говорили, — Єден. Він виявився непретензійним з вигляду чоловіком, і Вен не могла втямити, чому Бриз і Гем такі незадоволені, що його запросили на зустріч. Невисокий, із кучерявим каштановим волоссям, Єден мав на собі простий сірий одяг скаа й латану, закіптюжену коричневу куртку робітника. Він роззирнувся довкола з дещо несхвальним виразом на обличчі, але й близько не виявляв такої відвертої ворожості, як Кривоніг, що й далі сидів осторонь, кидаючи сердиті погляди на кожного, хто дивився в його бік.
«Не надто велика ватага, — подумала Вен. — Разом із Келсьє і Доксоном їх буде шестеро». Щоправда, Гем казав, що керує групою громил. Може, люди, що прийшли на цю зустріч, — тільки представники? Лідери менших, спеціалізованих команд? Деякі ватаги працювали саме таким способом.