Бриз устиг ще тричі подивитися на кишеньковий годинник, перш ніж Келсьє нарешті прибув. 3-імли-народжений ватажок увірвався до кімнати зі своїм звичним веселим ентузіазмом, за ним неквапливою ходою увійшов Доксон. Гем негайно встав і, широко всміхаючись, потиснув Келсьє руку. Бриз також підвівся, і хоча його вітання було трохи стриманішим, Вен мусила визнати, що ніколи не бачила ватажка, якого б його люди вітали так радісно.
— Ага, — мовив Келсьє, глянувши в бік дальніх столиків. — Кривоніг і Єден уже прийшли. Отже, всі тут. Чудово — страшенно ненавиджу, коли мене змушують чекати.
Бриз здійняв брови, опускаючись разом із Гемом на свої місця. Доксон теж сів за їхній столик.
— То ми почуємо якесь пояснення, чому ти спізнився?
— Ми з Доксоном навідалися до мого брата, — відказав Келсьє, підходячи до шинквасу. Відтак обернувся і, прихилившись до нього спиною, обвів поглядом кімнату. Зустрівшись очима з Вен, він підморгнув.
— Твого брата? — перепитав Гем. — То Марш прийде на нашу зустріч?
Келсьє і Доксон перезирнулися.
— Не сьогодні, — відповів ватажок. — Але зрештою він до нас приєднається.
Вен уважно глянула на інших. Ті мали скептичний вигляд. «Якась напруга у стосунках Келсьє з братом?»
Бриз підняв ціпок і вказав ним у бік ватажка.
— Гаразд, Келсьє, ось уже вісім місяців ти тримаєш у таємниці, що це за «робота». Ми знаємо, що це щось велике і що ти в захваті. І нас уже добряче дістала ця твоя таємничість. То чому б тобі просто не розповісти нам, про що йдеться?
Келсьє всміхнувся. Відійшовши від шинквасу, він вказав рукою на брудного, простакуватого на вигляд Єдена.
— Панове, прошу вітати нашого нового роботодавця.
Ці слова справили приголомшливий ефект.
— Він? — перепитав Гем.
— Він, — підтвердив Келсьє, киваючи головою.
— Що таке? — уперше заговорив Єден. — Не хочете працювати з тими, хто має моральні принципи?
— Річ не в цьому, мій любий друже, — відказав Бриз, кладучи ціпок собі на коліна. — Просто... бачиш-но... мені невідь-чому видавалося, що тобі не дуже до вподоби такі, як ми.
— Ні, не до вподоби, — навпрямець відказав Єден. — Ви егоїстичні й недисципліновані, і до того ж ви обернулися спиною до решти скаа. Ви вдягаєтеся охайно, але всередині ви брудні, як попіл.
Гем пирхнув.
— Ця робота вочевидь відзначатиметься прекрасним командним духом.
Вен, закусивши губу, мовчки спостерігала. Єден, схоже, був скаа-робітник, можливо, з кузні або з ткацької фабрики. Що його пов’язувало з підпіллям? І... як він збирається оплатити послуги злодійської ватаги, та ще й такої особливої, як ця?
Мабуть, Келсьє помітив її спантеличення, бо Вен зауважила, що ватажок дивиться на неї, тимчасом як інші говорили далі.
— Я досі трохи збентежений, — сказав Гем. — Єдене, нам усім відомо про твоє ставлення до злодіїв. То... навіщо наймати нас?
Єден зам’явся.
— Тому що всі знають, які ви ефективні, — урешті відказав він.
Бриз гмикнув.
— Зрозуміло. Несхвалення наших моральних принципів не заважає скористатися тобі нашими вміннями. То в чому ж полягає робота? Що скаа-повстанцям треба від нас?
«Скаа-повстанцям?» — повторила подумки Вен, і картина в її голові склалася, а розмова стала зрозумілішою. Підпілля поділялося на два табори. До більшого з них належали злодії-одинаки, злодійські ватаги, повії та жебраки, що намагалися вижити поза основною спільнотою пересічних скаа.
І були повстанці. Ті, хто боровся проти Останньої імперії. Рін завжди називав їх дурнями, і такої самої думки дотримувалася більшість людей, яких Вен зустрічала, — що злочинців, що звичайних скаа.
Очі всіх поступово звернулися до Келсьє, який знову сперся на шинквас.
— Повстанці в особі свого лідера Єдена найняли нас для дуже особливої роботи.
— Якої? — запитав Гем. — Пограбування? Убивство?
— І того, і того потроху, — відказав Келсьє, — але водночас ні те, ні те. Панове, це буде незвичайна робота. Жодна ватага ще ніколи не бралася за таке. Ми допоможемо Єдену розвалити Останню імперію.
Запала мовчанка.
— Перепрошую? — озвався Гем.
— Ти все добре почув, Геме, — відказав Келсьє. — Це і є та робота, яку я планував, — знищення Останньої імперії. Або принаймні її центральної влади. Єден найняв нас, щоб ми зібрали йому армію, а тоді забезпечили сприятливу нагоду захопити це місто.
Гем відкинувся назад, потім перезирнувся з Бризом. Обоє обернулися до Доксона, і той кивнув із серйозним виразом. Якусь хвилю в приміщенні панувала тиша, а тоді її порушив Єден, що сумовито розсміявся сам до себе.