Мружачись проти світла й тримаючи в кожній руці по скляному кинджалу, він пірнув усередину. Але кімната виявилася порожньою. Це вочевидь був кабінет: поміж книжковими полицями на кожній стіні горіли ліхтарі, а в кутку стояв письмовий стіл.
Келсьє сховав кинджали і, спалюючи сталь, узявся шукати металеві речі. У кутку стояв великий сейф, але це було надто очевидно. І справді, з нутра східної стіни тягнувся яскравий промінь, що вказував на велике джерело металу. Келсьє підійшов, провів пальцями по тинькованій поверхні. Як і більшість стін у дворянських замках, ця була оздоблена малюнком у спокійних тонах: під червоним сонцем ніжилися дивоглядні створіння. Фальшива панель площею приблизно два квадратні фути розміщувалася так, що її краї були замасковані живописом.
«Завжди є ще одна таємниця», — подумав Келсьє. Він не став морочити собі голови, намагаючись збагнути, як відчинити тайник, а натомість, спалюючи залізо, «потягнув» за слабке джерело металу, що, як він гадав, мало бути замковим механізмом. Той спочатку опирався, і Келсьє притягнуло до стіни, але він підпалив п’ютер і смикнув сильніше. Замок клацнув, і панель відчинилася, даючи доступ до вбудованого в стіну невеличкого сейфа.
Келсьє всміхнувся. Сейф видавався достатньо малим, щоб підсилена п’ютером людина змогла його забрати, якщо, звісно, вдасться видерти його зі стіни.
«Потягнувши» за сейф, він підстрибнув і вперся ногами в стіну, ставши просто над відчиненим тайником. «Тягнучи» далі, щоб не впасти, Келсьє розпалив п’ютер сильніше. Ноги налилися міццю, і він розвогнив і залізо, не перестаючи «тягнути» за сейф.
Він напружував сили, аж крекчучи з надсади. Цікаво було дізнатися, що не витримає першим — сейф чи його ноги.
Сейф ворухнувся у своєму гнізді. Келсьє «потягнув» ще сильніше, напинаючи м’язи до краю. Протягом нестерпно довгої хвилини нічого не відбувалося. А тоді сейф здригнувся й вирвався зі стіни. Келсьє полетів навзнак на підлогу, але, підпаливши сталь, встиг «відштовхнутися» від сейфа, щоб той на нього не впав. Обливаючись потом, він незграбно приземлився, а сейф гримнув об дерев’яну підлогу, здіймаючи вгору скалки.
До кабінету вбігли двоє переляканих вартових.
— Саме вчасно, — зауважив Келсьє, підносячи руку й «тягнучи» меч одного з солдатів.
Зброя вилетіла з піхов і, обернувшись у повітрі, помчала до Келсьє вістрям уперед. Він погасив залізо, відступив убік і схопив меч за руків’я, коли той за інерцією пролітав повз нього.
— 3-імли-народжений! — зарепетував вартовий.
Келсьє всміхнувся і стрибнув уперед.
Вартовий вихопив кинджал. Келсьє «поштовхом» видер його з противникової руки, а тоді змахнув мечем і відтяв вартовому голову. Другий солдат, лаючись, похапцем розстібав ремені, силкуючись звільнитися від нагрудника.
Завершивши змах, Келсьє «штовхнув» власний меч. Той вихопився з його пальців і зі свистом полетів до наступної жертви. Одночасно з тим, як додолу впав труп першого вартового, другий скинув обладунок, щоб з-імли-народжений не зміг його «штовхнути». За мить меч увігнався в незахищені груди солдата. Чоловік мовчки поточився, а тоді впав.
Шелеснувши плащем, Келсьє відвернувся від трупів. Лють його була не така шалена, як тої ночі, коли він убив лорда Трестінга. І все одно він почував її, звільнитися від неї не дозволяли шрами, що свербіли, і крики коханої жінки, що досі лунали в його вухах. На думку Келсьє, кожен, хто підтримував і захищав Останню імперію, втрачав право на життя.
Він розвогнив п’ютер, збільшуючи фізичну силу, а тоді присів і підняв сейф. Спершу похитнувся під його вагою, але за мить відновив рівновагу й поволі рушив до балкона. Може, у сейфі був атій, а може, й ні. Хай там як, перевіряти не було часу.
Келсьє минув половину оранжереї, коли позаду почулися кроки. Він обернувся й побачив, що кабінет наповнився людськими постатями. Їх було восьмеро, кожен у просторому сірому вбранні, кожен замість меча мав дуельний ціпок і щит. Туманобійники.
Келсьє кинув сейф на підлогу. Туманобійники не володіли алломантією, але їх зумисно тренували битися з імлистими та з-імли-народженими. Ці противники вже не матимуть на собі ані граму металу й будуть готові до його штучок.
Келсьє відступив назад і, усміхаючись, розім’яв плечі. Вісімка розтяглася віялом, рухаючись безгучно й чітко.
«Це має бути цікаво».
Туманобійники кинулися в атаку, забігаючи до оранжереї по двоє. Келсьє дістав кинджали, пірнув, уникаючи першого удару, і спробував різонути нападника по грудях. Той, однак, відстрибнув і, махнувши ціпком, змусив з-імли-народженого відступити.