Келсьє крутнувся вбік, ухиляючись від удару ціпком так, щоб нападник опинився між ним і поваленим туманобійником. Спалюючи залізо, він «потягнув» срібний брусок назад до себе. Той знову просвистів у повітрі й угатив другого туманобійника в скроню. Той упав, а преспап’є, відбившись, підскочило вгору.
Один із тих, що лишилися, лайнувся й кинувся в атаку. Келсьє «відштовхнув» преспап’є, яке ще не встигло впасти, спрямовуючи його від себе... і від нападника, що здійняв щит. 3-імли-народжений почув, як брусок упав за його спиною, а тоді — спалюючи п’ютер — виставив руку й перехопив у повітрі занесений для удару ціпок.
Туманобійник загарчав, силкуючись вирвати зброю з підсиленої п’ютером руки противника. Але Келсьє не потрібен був ціпок, натомість він різко «потягнув» преспап’є, яке з убивчою швидкістю понеслося на нього самого. Останньої миті він розвернувся разом із туманобійником, підставляючи того під удар.
Чоловік упав додолу.
Келсьє розпалив п’ютер сильніше, зміцнюючи тіло перед імовірним нападом. Як і слід було очікувати, ціпок ударив по плечах. Дерев’яна палиця тріснула, а сам з-імли-народжений упав на коліна, однак лишився притомний завдяки олову, що горіло. Мозок пройняло спалахом болю і ясності. Келсьє «потягнув» преспап’є, висмикнувши його зі спини смертельно пораненого туманобійника, і відступив убік, щоб імпровізована зброя пролетіла повз нього.
Два туманобійники перед ним обачливо затулилися щитами. Брусок вдарився в один із них, але Келсьє не «штовхав» далі, щоб не втратити рівноваги. Натомість він підпалив залізо й смикнув преспап’є назад до себе. Пригнувшись, він погасив залізо. Брусок просвистів над ним і з хрускотом вдарив нападника, що підкрадався ззаду.
Келсьє розвернувся й, підпаливши спершу залізо, а потім сталь, надіслав убивче преспап’є до останніх двох. Чоловіки відступили вбік, але він відпустив брусок, і той упав на підлогу просто перед ними. Ті з острахом уп’ялись очима в шматок срібла й випустили з уваги Келсьє. Він побіг, стрибнув, «відштовхнувшись» від преспап’є, і перелетів через голови туманобійників. Ті обернулися з лайкою, а Келсьє, опустившись, «потягнув» брусок знову, ударяючи одного з чоловіків у потилицю.
Туманобійник мовчки впав. Брусок перевернувся кілька разів у повітрі, і Келсьє схопив його на льоту. Холодна поверхня була липка від крові. Імла, що просякала крізь розбиту шибку, розтікалася біля нього, обвивалася довкола ніг. Він витягнув руку з преспап’є в напрямку єдиного вцілілого туманобійника.
Котрийсь із поранених застогнав.
Останній туманобійник відступив, а тоді випустив зброю і кинувся навтьоки. Келсьє всміхнувся, опускаючи руку.
Зненацька преспап’є вирвало «поштовхом» з його пальців. Срібний брусок перелетів через кімнату й розбив іще одну шибку. Келсьє вилаявся і, обернувшись, побачив, як до кабінету вбігає ще один, уже більший, гурт людей у дворянському вбранні. Алломанти.
Кілька здійняли руки, і в бік Келсьє градом полетіли монети. Він запалив сталь і «відштовхнув» їх. Монети порозліталися по всьому приміщенні — шибки розбилися на друзки, а від дерев’яних предметів посипалися скалки. Келсьє відчув посмик за пояс — із кишеньки вирвався останній флакон із металами, «притягнутий» у напрямку кабінету. Кілька кремезних чоловіків вибігли наперед, пригинаючись, щоб уникнути летючих монет. Це були громили — імлисті, що, як Гем, спалювали п’ютер.
«Пора вшиватися звідси», — подумав Келсьє, відбиваючи чергову хвилю монет і зціплюючи зуби від болю в боку й руці. Він озирнувся: у нього була невеличка перевага над нападниками, але до балкона йому ніколи не дістатися. Імлистих прибувало, тож Келсьє набрав у груди повітря й кинувся до розбитого величезного вікна. Він вистрибнув у імлу, перевернувся в повітрі й міцно «потягнув» за покинутий сейф.
Його смикнуло в повітрі й занесло до стіни, немовби він висів на мотузці, прив’язаній до сейфа. Він відчув, як під тягарем його ваги сейф потроху посувається, скрегочучи об підлогу оранжереї. Келсьє вдарився об стіну замку, але, упершись у надвіконня, «тягнув» далі. Стоячи догори ногами у віконному отворі, він напружував усі сили.
Сейф показався над краєм горішнього поверху. Він хитнувся, а тоді випав з вікна й полетів просто на Келсьє. Той усміхнувся, погасив залізо й, відіпхнувшись від будівлі ногами, пірнув у імлу, наче якийсь божевільний плавець. Він падав крізь темряву спиною вперед, мигцем побачивши чиєсь розлючене обличчя, що визирало з розбитого вікна.
Келсьє став обережно «підтягуватися» до сейфа, переміщуючи себе в повітрі. Імла клубочилася довкола нього, заважала бачити, і здавалося, наче він не падає, а висить посеред нічогості.