Досягнувши сейфа, він перевернувся в повітрі й «відштовхнувся» вгору.
Сейф упав на бруківку просто під ним. Злегка «відштовхуючись», Келсьє сповільнив падіння і зрештою зупинився в повітрі в кількох футах над землею. Якусь хвилю він висів у імлі, стрічки плаща маяли й лопотіли на вітрі, а тоді опустився додолу біля сейфа.
Той від удару розбився. Келсьє відтулив його погнуті дверцята, дослухаючись оловослухом до криків тривоги, що лунали в замку. У сейфі він знайшов невеличкий капшук із самоцвітами й кілька акредитивів на десять тисяч скринців кожен. Усе це Келсьє порозпихав по кишенях. Він понишпорив ще, зненацька стривожений тим, що вся нічна праця може виявитися марною. А тоді в глибині сейфа його пальці намацали невеличкий мішечок.
Він розшморгнув зав’язки й побачив жменю темних намистин металу. Атій. Шрами запекли на згадку про Гатсінські провалля.
Келсьє міцно зав’язав мішечок і підвівся. З приємним подивом зауважив понівечене тіло, що лежало на бруківці неподалік — то були останки того туманобійника, якого він викинув з вікна. Келсьє підійшов і залізним «потягом» забрав свій капшук із монетами.
«Ні, ця ніч не була згаяна марно». Навіть якби він не знайшов атію, будь-яка ніч, на його думку, була успішною, якщо вона закінчилася смертю кількох дворян.
Він далі спалював п’ютер — без сили, яку той давав його тілу, Келсьє вже, мабуть, зомлів би від болю. Стискаючи свій капшук в одній руці, а мішечок з атієм — у другій, він шугнув у ніч, прямуючи до Кривоногової столярні.
6
Я ніколи цього не хотів, слово честі. Але хтось повинен зупинити Безодню. І скидається на те, що Терріс — єдине місце, де можна це здійснити.
Мені не потрібні підтвердження мислителів. Тепер я бачу нашу мету, відчуваю її, хоча інші цього не можуть. Вона... немов пульсує в моїй голові, вказуючи кудись далеко в гори.
Вен прокинулася в тихій кімнаті. Крізь щілини у віконницях пробивалося червонясте ранкове світло. Якусь хвилю вона лежала в ліжку, занепокоєна. Щось було не так. І річ не в тому, що вона прокинулася в невідомому місці — мандри з Ріном призвичаїли її до кочового життя. Лише за якусь хвилю Вен збагнула, що саме її непокоїть.
Кімната була порожня.
Ба більше, вона була простора. Незалюднена. Та ще й... зі зручностями. Вен спала з простирадлами й плисовим покривалом, на справжньому матраці, що лежав на підвищенні. Біля стіни стояла міцна дерев’яна шафка, а на підлозі навіть був постелений круглий килимок. Можливо, комусь іншому кімната здалася б затісною і вбого опорядженою, але для Вен це була справжня розкіш.
Суплячись, дівчина сіла. Мати окрему кімнату видавалося їй неправильним. Вона завжди спала в тісних, напхом напханих ватажанами комірках. Навіть під час мандрів вона ночувала в провулках із жебраками або в печерах із повстанцями, а ще з нею повсякчас був Рін. Їй завжди доводилося докладати зусиль, щоб вибороти змогу побути на самоті. Отримана так легко, ця можливість, здавалося, знецінювала всі ті роки, коли Вен насолоджувалася короткими хвилинами усамітнення.
Дівчина встала з ліжка, не переймаючись тим, щоб відчинити віконниці. Сонячне світло було слабке, а отже, розвиднілося недавно. З коридору, однак, вже долинали чиїсь кроки. Вен підкралася до дверей, прочинила їх із легким скрипом і визирнула назовні.
Учора вночі, після того як вони розлучилися з Келсьє, Доксон відвів її до Кривоногової столярської крамниці. Година була пізня, і тому Кривоніг одразу ж відпровадив їх до окремих спалень. Однак Вен не лягла відразу до ліжка. Вона зачекала, доки всі позасинають, а тоді вислизнула з кімнати, щоб розглянутися довкола.
Будинок більше скидався на заїзний двір, ніж на столярню чи крамницю. Унизу була торгова зала, а за нею — велика майстерня. А ось на другому поверсі виявилося кілька довгих коридорів із кімнатами для гостей. Був ще й третій поверх, двері там розміщувалися далі одні від одних, що вказувало на більші кімнати. Щоб не розбудити нікого стуком, Вен не стала шукати прихованих лазів чи фальшивих стін, але досвід підказував їй, що хороше лігвище повинне мати принаймні потайний підвал і кілька надійних схованок.
Загалом вона була вражена. Столярське приладдя й напівзакінчені вироби означали, що майстерня-прикриття працює і має добру репутацію. Лігвище було надійне, забезпечене всім потрібним і мало належний догляд. Визираючи крізь прочинені двері, Вен побачила шістьох заспаних юнаків у простому вбранні, що вийшли з коридору навпроти і спускалися сходами до майстерні.