«Підмайстри-столярчуки, — подумала Вен. — Це прикриття Кривонога, він ремісник». Більшість скаа гарували все своє життя на плантаціях, і навіть ті, які жили в місті, здебільшого працювали чорноробами. Деяким найздібнішим, однак, дозволяли продавати свої вироби. Вони й далі були скаа, отримували мізер і залежали від забаганок дворян. Проте вони мали бодай дещицю свободи, якій більшість скаа могла позаздрити.
Кривоніг, очевидно, був майстер-столяр. Що ж могло спонукати таку людину — яка за мірками скаа мала чудове життя — піти на ризик і зв’язатися з підпіллям?
«Він імлистий, — пригадала Вен. — Келсьє і Доксон називали його димником». Мабуть, їй доведеться самій розбиратися, що це значить: досвід підказував, що людина з такою силою, як Келсьє, приховуватиме інформацію від неї якнайдовше й лише вряди-годи підкидуватиме якісь крихти. Він прив’язав її до себе знанням, і з його боку було б нерозумно відкрити їй усе відразу.
У коридорі знову почулися кроки, і дівчина припала до щілини.
— Тобі, мабуть, треба причепуритися, Вен, — сказав Доксон, проходячи повз її двері. На ньому була дворянська сорочка й штани вільного крою. Він уже встиг опорядитися і мав бадьорий вигляд. — У кімнаті наприкінці коридору для тебе приготовано ванну, і я попросив Кривонога роздобути тобі кілька змін одягу. Мало би підійти, доки не знайдемо тобі чогось відповіднішого. Можеш не поспішати: Кел запланував нараду по обіді, але ми не почнемо, доки не прибудуть Бриз і Гем.
Доксон усміхнувся, скинувши на неї поглядом крізь прочинені двері, і пішов далі. Вен почервоніла, присоромлена, що її спіймали на підгляданні. «Ці люди — спостережливі. Треба це пам’ятати».
Кроки стихли. Вен вислизнула в коридор, скрадливо пробралася до вказаної кімнати і майже здивувалася, коли справді виявила там купіль із гарячою водою. Дівчина насупилася, розглядаючи металеву ванну й викладені кахлями стіни та підлогу. Вода була пахуча — так милися тільки вельможні дами.
«Ці люди більше скидаються на дворян, ніж на скаа», — подумала Вен. Вона не була певна, як до цього ставитися. Але від неї вочевидь очікували, щоб вона поводилася так само, тож дівчина зачинила двері й замкнула їх на засувку, роздяглася й залізла у ванну.
Від неї незвично пахло.
Хоч аромат був слабкий, але час від часу Вен уловлювала його. Так пахли дворянки, які проходили повз неї, так пахло з напарфумленої шухляди, яку зламували спритні братові пальці. Запах ставав що далі, то менш помітним, але все одно турбував її. Він відрізнятиме її від інших скаа. Якщо від неї вимагатимуть митися регулярно, нехай не додають у воду парфумів.
Сніданок дещо більше відповідав її очікуванням. Кілька жінок-скаа різного віку готували на кухні обвиванці — тонкі хлібні коржики, скручені й начинені ячмінною кашею та овочами. Дівчина постояла якийсь час у дверях кухні, спостерігаючи, як жінки працюють. Жодна не пахла, як Вен, однак усі вони мали значно чистіший і охайніший вигляд, ніж пересічні скаа.
Узагалі в усьому будинку панувала дивовижна чистота. Учора вночі через темряву Вен цього не зауважила, але тепер бачила, що підлога тут вимита до блиску. І куховарки, і підмайстри мали чисті руки й обличчя. Це здавалося їй дивним. Вона звикла до того, що її пальці були чорними від попелу, а під час мандрів із Ріном, якщо колись і вмивала обличчя, то відразу ж зумисне бруднила його. Чисте лице вирізняється на вулиці.
«По кутках нема попелу, — подумала Вен, оглядаючи підлогу. — У кімнаті постійно підмітають». Вона ще ніколи не мешкала в такому будинку. Це було майже як оселитися в дворянському палаці.
Дівчина знову глянула на куховарок. Ті були вбрані у прості біло-сірі сукні, голови мали пов’язані хустками, а на плечі їм спадали довгі коси. Вен торкнулася власного волосся. Вона завжди обтинала його коротко, по-хлопчачому, а її теперішня кострубата стрижка була справою рук одного з ватажан. Вен не була схожа на цих жінок, ніколи. На Рінову вимогу вона поводилася так, щоб решта дивилися на неї насамперед як на злодійку, і лише потім — як на дівчину.
«Але хто я тепер?» Напахчена після купання, але одягнена, як підмайстер, у світло-коричневі штани й сорочку на ґудзиках, вона виразно почувалася не на своєму місці. І це було погано: коли Вен почувалася ніяково, вона, поза сумнівом, і вигляд мала ніяковий. А це робило її ще помітнішою.
Дівчина обернулася, розглядаючи майстерню. Столярчуки вже взялися за ранкове завдання, майструючи різноманітні предмети меблів. Вони працювали в затильному приміщенні, тимчасом як у головній залі Кривоніг додавав виробам останні штрихи.