Зненацька задні двері кухні розчахнулися. Вен інстинктивно шаснула вбік і втиснулася спиною в стіну. Відтак обережно зазирнула до кухні.
У дверях стояв Гем, облямований червонястим сяйвом. На ньому була вільна сорочка без рукавів і жилет, а в руках він тримав кілька великих клунків. На ньому не було ані плямки кіптяви, як і на решті її нових знайомих, наскільки Вен могла бачити на підставі своїх нетривалих спостережень.
Гем минув кухню й пройшов до майстерні.
— Хто-небудь знає, яка кімната — моя? — запитав він, кидаючи клунки.
— Я дізнаюся в майстра Кладента, — зголосився один зі столярчуків і поквапився до головної зали.
Гем усміхнувся, потягуючись, а тоді обернувся до дівчини.
— Доброго ранку, Вен. Знаєш, тобі не треба ховатися від мене. Ми з тобою в одній команді.
Вен розслабилася, але лишилася стояти там, де стояла, біля низки майже закінчених стільців.
— Ти теж будеш тут жити?
— Завжди вигідно бути поруч із димником, — відказав Гем, обертаючись і зникаючи на кухні. За хвилину він повернувся з чотирма великими обвиванцями. — Хто-небудь знає, де Кел?
— Спить, — відповіла Вен. — Учора вночі він повернувся пізно і ще не прокинувся.
Гем пробурчав щось, відкусуючи шматок обвиванця.
— А Докс?
— У своїй кімнаті на третьому поверсі, — відказала Вен. — Він устав рано, спустився сюди щось перехопити і знову піднявся до себе нагору.
Вона не додала, що бачила в замкову шпарину, як Докс сидить за столом і щось пише.
Гем здійняв брови.
— Ти завжди стежиш за тим, хто що робить?
— Так.
Він замовк, а тоді гмикнув.
— Ти дивне дівча, Вен.
Гем узяв свої клунки, коли підмайстер повернувся, і обоє пішли сходами нагору. Вен стояла нерухомо, дослухаючись до їхніх кроків. Вони зупинилися приблизно посередині першого коридору — либонь, за кілька кімнат від її власної.
Запах гарячої ячмінної каші надив дівчину. Вен зазирнула до кухні. Гем зайшов і просто взяв собі їсти. А їй можна так само?
Намагаючись зберігати впевнений вигляд, вона ступила до кухні. На дерев’яній таці лежав стосик обвиванців, приготованих, мабуть, для підмайстрів. Вен узяла собі два. Жодна з кухарок не заперечила, ба більше: декотрі глянули на неї з повагою і кивнули.
«Я тепер велике цабе», — подумала дівчина дещо занепокоєно. Чи відомо їм, що вона... з-імли-народжена? Чи, може, до неї ставляться з повагою як до гості?
Урешті-решт Вен ухопила ще одного обвиванця й утекла до себе в кімнату. Вона взяла більше, ніж могла з’їсти за раз, але збиралася вибрати начинку, а хлібні коржики, що могли зберігатися довго, лишити про всяк випадок.
У двері постукали. Вен підійшла й обережно прочинила їх. У коридорі стояв парубійко — той самий, що вчора ввечері супроводжував Кривонога, коли той удруге прийшов до Кеймонового лігвища.
Худорлявий, високий і незграбний на вигляд, хлопчина був одягнутий у сіре вбрання. Йому було років чотирнадцять, хоча через свій зріст він міг видаватися старшим, ніж був насправді. Невідь-чому він нервувався.
— Що таке? — запитала Вен.
-Е-е...
Дівчина насупилася.
-Що?
— Хочуть тебе, — сказав він із сильним східним акцентом. — Роблячий, де є вгорі. З паном Стрибом — до третього поверху. Теє... іти треба.
Хлопчина зашарівся, а тоді обернувся й поквапився сходами догори.
Вен стояла у дверях, спантеличена. «Що б це мало значити?» — замислилась вона, визираючи в коридор.
Хлопець, схоже, чекав на неї. Зрештою Вен таки вирішила піти за ним і з осторогою піднялася сходами.
З відчинених дверей в кінці коридору долинали голоси. Не заходячи всередину, Вен крадькома зазирнула у дверний отвір і побачила вишукано опоряджену кімнату з гарним килимом і зручними фотелями. Збоку в каміні горіло вогнище, а фотелі були розставлені півколом — перед великою грифельною дошкою на дерев’яній підставці.
Келсьє стояв біля каміна, спершись ліктем на його цегляне муровання й тримаючи в руці келих із вином. Висунувшись трохи далі, дівчина побачила, що він говорить із Бризом. Гамівник прибув пізно по обіді й залучив половину підмайстрів, щоб ті переносили його пожитки. Вен із вікна спостерігала, як столярчуки тягають багаж — замаскований під ящики з обрізками деревини — до кімнати Бриза. Сам він і не подумав допомогти.
Тут був також Гем, був і Доксон, а Кривоніг саме влаштовувався у великому м’якому кріслі, якомога далі від Бриза. Хлопчина, який привів Вен, сів на табурет біля Кривонога, щосили намагаючись не дивитися в її бік. В останньому із зайнятих фотелів сидів Єден, одягнутий, як і раніше, у звичне робоче вбрання. Він не відкинувся на спинку, немовби не схвалював такої розкоші, як м’яке крісло. Обличчя його — очікувано для скаа-робітника — було брудним від кіптяви.