Порожніми лишалися два фотелі. Келсьє помітив Вен, що стояла біля дверей, і привітав її заохочувальною усмішкою.
— А, от і вона. Заходь, Вен.
Дівчина обвела поглядом кімнату. Та мала вікно, але віконниці були зачинені, адже насувалися сутінки. Інших крісел, окрім тих, що стояли півколом навпроти Келсьє, не було. Змирившись, Вен пройшла до кімнати й сіла поруч із Доксоном. Фотель був для неї завеликий, тож дівчина вмостилася, підібгавши ноги під себе.
— Отже, усі зібралися, — мовив Келсьє.
— А для кого ще одне крісло? — поцікавився Гем.
Ватажок усміхнувся з прижмурцем, але запитання лишив без відповіді.
— Ну гаразд, нумо до розмови. Перед нами неабияке завдання, і що швидше ми все сплануємо, то краще.
— Я гадав, у тебе вже є план, — невдоволено зауважив Єден.
— Тільки в загальних рисах, — відказав Келсьє. — Я знаю, що треба зробити, і маю кілька ідей, як це зробити. Таку команду, як наша, не збирають лише для того, щоб сказати її членам, як діяти. Нам треба обміркувати це разом, починаючи зі списку проблем, які треба розв’язати, щоб план спрацював.
— У такому разі, — мовив Гем, — насамперед я хотів би уточнити ці загальні риси. Ми збираємо Єденові армію, сіємо хаос у Лютаделі, беремо під контроль палац, крадемо в Пана Всевладаря атій, а тоді чекаємо, поки система влади сама розвалиться, так?
— Загалом — так, — відказав Келсьє.
— Тоді, — вів далі Гем, — наша головна проблема — це гарнізон. Якщо ми хочемо хаос у Лютаделі, то нам тут ні до чого двадцять тисяч солдатів, які будуть підтримувати порядок. Не кажучи вже про те, що Єденові війська ніколи не здобудуть місто, поки його мури будуть обороняти бодай якісь збройні сили.
Келсьє кивнув. Узявши шматок крейди, він написав на дошці «Лютадельський гарнізон».
— Що ще?
— Нам потрібно знайти спосіб, як улаштувати в місті згаданий хаос, — мовив Бриз, змахуючи келихом. — Твоє чуття підказує тобі правильно, любий друже. У Лютаделі розміщується Міністерство, тут Великі доми керують своїми торговельними імперіями. Якщо ми хочемо позбавити Пана Всевладаря можливості управляти державою, нам треба, щоб Лютадель упав.
— До речі, про дворян. Це ще одна наша проблема, — додав Доксон. — Великі доми мають у місті власні збройні загони, я мовчу вже про їхніх алломантів. Якщо ми маємо намір вручити місто Єденові, нам треба буде якось дати їм раду.
Келсьє кивнув і написав на дошці біля «Лютадельського гарнізону»: «Хаос» і «Великі доми».
— Міністерство, — докинув Кривоніг, відкинувшись на м’яку спинку і вглибнувши у неї так, що Вен ледве бачила його вічно невдоволене обличчя. — Ніяких змін у владі не відбудеться, доки сталеві інквізитори матимуть що заперечити.
Келсьє додав надпис «Міністерство».
— Що ще?
— Атій, — сказав Гем. — Можеш і його дописати. Щойно розпочнеться загальний рейвах, нам негайно треба буде взяти палац під контроль і подбати, щоб ніхто інший не скористався можливістю пробратися в скарбницю.
Келсьє кивнув і написав на дошці «Атій: убезпечити скарбницю».
— Треба подумати, як зібрати Єденові армію, — додав Бриз. — Ми мусимо діяти тихо, але швидко, і вишколити їх десь, де Пан Всевладар їх не знайде.
— Крім цього, непогано було б переконатися, чи повстанці справді готові взяти владу над Лютаделем, — докинув Доксон. — Захопити замок і засісти в ньому — це, звісно, чудова історія, але було б добре, якби Єден та його люди змогли управляти містом, коли це все закінчиться.
На таблиці з’явилися написи «Армія» і «Повстанці».
— І ще я збираюся додати «Пан Всевладар», — сказав Келсьє. — Нам щонайменше потрібен план, як змусити його покинути місто, якщо нічого іншого не вдасться.
Дописавши до списку «Пан Всевладар», він обернувся до гурту.
— Я нічого не забув?
— Ну, коли ти вже взявся перелічувати всі наші проблеми, — сухо промовив Єден, — то слід написати там, що ми всі несповна розуму — хоча сумніваюся, що цьому якось можна зарадити.
Усі розсміялися, а Келсьє написав на дошці «Єденова важка вдача». Відступивши, він поглянув на список.
— Коли ось так розбити на частини, то все видається не таким уже й страшним, еге ж?
Вен насупилася, намагаючись збагнути, жартує Келсьє чи ні. Список не просто лякав — він приголомшував. Двадцять тисяч імперського війська? Сукупні сили дворянства? Міністерство? Подейкували, один-єдиний сталевий інквізитор вартий тисячі солдатів.