Бриз із усмішкою кивнув.
— У цьому щось є... Крім того, мені подобається ідея змусити дворян вбивати одне одного.
— Тобі завжди подобається, коли хтось інший виконує роботу замість тебе, Бризе, — зауважив Гем.
— Мій любий друже, — відказав Бриз, — увесь сенс життя полягає в тому, щоб знайти спосіб змусити когось іншого виконувати твою роботу. Хіба ти нічого не знаєш про основи економіки?
Гем здійняв обидві брови.
— Взагалі-то я...
— Це було риторичне запитання, Геме, — урвав його Бриз, закочуючи очі.
— Такі мені найбільше до вподоби! — відказав той.
— Пофілософствуєш пізніше, Геме, — мовив Келсьє. — Зосередься на завданні. Що ти думаєш про мою пропозицію?
— Може спрацювати, — відповів Гем, відкидаючись назад. — Але мені здається, Пан Всевладар не допустить, щоб усе зайшло так далеко.
— А це вже наша справа — подбати, щоб у нього не лишилося вибору, — сказав Келсьє. — Як відомо, він дозволяє дворянам гризтися поміж себе — імовірно, щоб ослабити їх. Ми роздмухаємо чвари, а тоді якимось чином змусимо гарнізон покинути місто. Коли доми почнуть між собою справжню війну, Пан Всевладар уже не зможе нічого вдіяти, щоб стримати їх — хіба що послати на вулиці палацову гвардію. А нам цього тільки й треба.
— Він може викликати армію колосів, — нагадав Гем.
— Це правда, — погодився Келсьє. — Але вона розташована досить далеко звідси. І нам треба скористатися цим прорахунком. Колоси — чудові вояки, але їх треба тримати на віддалі від цивілізованих міст. Осердя Останньої імперії майже беззахисне, але Пан Всевладар упевнений у своїй силі. Та й чого б йому непокоїтися? Він не стикався з жодною серйозною загрозою протягом багатьох століть. Більшості міст досить невеликих загонів для підтримання порядку.
— Двадцять тисяч важко назвати невеликим загоном, — відзначив Бриз.
— У масштабі всієї імперії це небагато, — відказав Келсьє, здіймаючи палець. — Пан Всевладар тримає більшість свого війська у віддалених провінціях, де загроза повстання найбільша. Саме тому ми вдаримо тут, у Лютаделі. І саме тому ми здобудемо успіх.
— За умови, що ми таки дамо раду міському гарнізону, — зауважив Доксон.
Келсьє кивнув, обертаючись, щоб дописати «Війна домів» під «Великими домами» й «Хаосом».
— Гаразд. Поговорімо тоді про гарнізон. Що нам робити з ним?
— Взагалі-то, — почав розмірковувати Гем, — історія підказує, що найкращий спосіб упоратися з великою силою ворожих солдатів — це мати велику силу власних. Ми зберемо Єденові армію — то чому б їй не атакувати гарнізон. Хіба не для цього потрібні армії?
— Це не спрацює, Геммонде, — відказав Бриз.
Він поглянув на свій порожній келих, а тоді простягнув його в бік хлопчини, що сидів біля Кривонога. Юнак миттю схопився, щоб налити гамівникові вина.
— Якщо ми хочемо перемогти гарнізон, — провадив далі Бриз, — нам потрібні принаймні не менші сили. А може, й більші, адже наші солдати будуть новобранцями. Нам, можливо, вдасться зібрати Єденові армію. Можливо, навіть достатньо велику, щоб утримувати місто протягом якогось часу. Але зібрати стільки людей, щоб захопити Лютадель, коли його мури оборонятимуть гарнізонні війська?! Якщо це наш план, то далі не варто й витрачати зусиль.
Усі притихли. Вен ворухнулася в кріслі, оглядаючи всіх присутніх по черзі. Бризові слова справили глибоке враження. Гем розтулив був рота, щоб щось сказати, а тоді стулив його і відкинувся назад на спинку крісла, щоб поміркувати.
— Гаразд, — урешті промовив Келсьє. — Повернемося до гарнізону пізніше. Поміркуймо про власну армію. Як нам зібрати достатню кількість людей і сховати їх від Пана Всевладаря?
— Знову ж таки, це буде складно, — відказав Бриз. — Пан Всевладар не без причини почувається безпечно в Центральній домінії. Дороги й каналошляхи постійно патрулюються, а села чи плантації лежать на віддалі одного дня подорожі. У такій місцевості важко зібрати армію, не привернувши уваги.
— Повстанці мають печери на півночі, — сказав Доксон. — Можна сховати новобранців там.
Єден зблід.
— Ти знаєш про печери Арґуа?
Келсьє закотив очі.
— Навіть Пан Всевладар знає про них, Єдене. Просто повстанці, які там переховуються, ще не такі небезпечні, щоб він ними переймався.
— Скільки в тебе людей, Єдене? — запитав Гем. — У Лютаделі й околицях, разом із печерами. Що ми маємо на початок?
Єден стенув плечима.
— Чоловік триста. Це разом із жінками й дітьми.
— А скільки, на твою думку, там можна сховати? — запитав Гем.
Єден замість відповіді лише знову знизав плечима.