— Печери, звісна річ, можуть прихистити значно більше людей, — відказав Келсьє. — Тисяч десять, гадаю. Я був там — повстанці вже багато років переховують у них утікачів, а Пан Всевладар навіть не пробує їх знищити.
— І я розумію чому, — мовив Гем. — Битися в печерах — паскудна справа, а надто для тих, хто атакує. Пан Всевладар уникає битв, яких може не виграти, адже він — сама пиха. Отже, десять тисяч. Це пристойна кількість. Таке військо легко втримає палац, а може, навіть і місто з мурами.
Доксон обернувся до Єдена:
— Коли ти просив зібрати армію, яку кількість ти мав на думці?
— Десять тисяч звучить непогано, — відповів Єден. — Це навіть трохи більше, ніж я сподівався.
Бриз злегка нахилив келих і покрутив у ньому вино.
— Мені страшенно не хотілося б суперечити знову — зазвичай це Геммондова справа, — але я мушу повернутися до попередньої проблеми. Десять тисяч чоловік навіть не налякають гарнізону. Адже ми говоримо про двадцять тисяч добре озброєних і добре вишколених солдатів.
— Він має рацію, Келе, — докинув Доксон. Він дістав звідкись невеличкий блокнот і занотовував у нього перебіг наради.
Келсьє спохмурнів.
Гем кивнув.
— Хоч із якого боку не подивись, Келе, цей гарнізон буде міцним горішком. Можливо, нам варто зосередитися лише на дворянстві. Може, нам вдасться улаштувати такий безлад, що навіть гарнізон нічого не вдіє?
Келсьє похитав головою.
— Сумніваюся. Найперший обов’язок гарнізонних військ — це підтримувати порядок у місті. Якщо ми не знешкодимо їх, то ніколи не здійснимо те, що задумали, — відказав він, а тоді глянув на Вен. — А ти що думаєш, Вен? Маєш якісь пропозиції?
Дівчина заціпеніла. Кеймон ніколи не цікавився її думкою. Що Келсьє хоче від неї? Вона втиснулася в крісло, усвідомивши, що всі решта обернулися й дивляться на неї.
— Я... — невпевнено почала Вен.
— Не бентеж бідолашку, Келсьє, — сказав Бриз, змахуючи рукою.
Дівчина кивнула, але ватажок не відступився.
— Ба ні, справді. Скажи мені, що ти думаєш, Вен. Тобі загрожує значно сильніший ворог. Що ти робитимеш?
— Ну, — протягнула вона, — битися з ним не варто, це точно. Навіть якщо якимось дивом вдасться перемогти, ти будеш таким пораненим і знесиленим, що більше нікому не зможеш чинити опір.
— Слушно, — погодився Доксон. — Але, можливо, у нас не буде іншого вибору. Нам треба спекатися цих військ.
— А якби вони просто покинули місто? — запитала Вен. — Це допомогло б? Якби мені довелося мати справу із сильним противником, я спробувала б відвернути його увагу, щоб він лишив мене в спокої.
Гем гмикнув.
— І як же змусити гарнізон виступити з Лютаделя? Пан Всевладар іноді висилає невеликі загони патрулювати околиці, але щоб увесь гарнізон покинув місто... Таке, наскільки мені відомо, сталося лише раз — коли пів століття тому в Куртеліні вибухнуло повстання скаа.
Доксон похитав головою.
— Мені здається, ідея Вен надто хороша, щоб відкидати її так легко. Ми справді не можемо битися з гарнізоном, принаймні поки він по цей бік мурів. Тому треба якось виманити їх із міста.
— Атож, — погодився Бриз, — але потрібна якась надзвичайна подія, щоб гарнізон утрутився. Якщо загроза буде не дуже серйозна, Пан Всевладар не вишле всього війська, а якщо занадто небезпечна, то він зачиниться в місті й пошле по колосів.
— Повстання в одному з сусідніх міст? — запропонував Гем.
— Тоді перед нами постане та сама проблема, що й раніше, — заперечно похитав головою Келсьє. — Якщо ми не можемо підняти скаа на повстання тут, то в іншому місті не зможемо й поготів.
— А як щодо оманливого маневру? — запропонував Гем. — Якщо нам вдасться зібрати достатню кількість солдатів, нехай би вони вдали, буцімто збираються напасти на якесь місто поблизу. Може, тоді Пан Всевладар вишле на підмогу свій гарнізон.
— Сумніваюся, що він відішле їх обороняти інше місто, — заперечив Бриз, — адже так він залишить без захисту Лютадель.
Усі замовкли, знову поринувши в роздуми. Вен роззирнулася й помітила, що Келсьє пильно дивиться на неї.
— Що? — запитав він.
Дівчина ніяково зіщулилася й опустила очі.
— Як далеко звідси до Гатсінських проваль? — запитала вона.
Запитання повисло в повітрі.
Урешті Бриз розреготався.
— А це хитро придумано! Дворянство не знає, що в Гатсіні видобувають атій, тож Панові Всевладарю треба залагодити цю справу тихцем — інакше стане зрозуміло, що в тих Проваллях щось важливе. А отже, ніяких колосів.
— Та вони й не встигли б, — додав Гем. — Провалля — лише за кілька днів звідси. Якщо вони опиняться під загрозою, Панові Всевладарю доведеться швидко реагувати. І єдиною досяжною військовою потугою лишиться гарнізон.