— Мене цікавить твій план щодо зброї, — сказав Бриз. — Як саме ти збираєшся озброїти десять тисяч солдатів і не викликати підозри в Пана Всевладаря? Він дуже уважно стежить за обігом зброї.
— Ми можемо виготовити власну зброю, — мовив Кривоніг. — У мене достатньо зайвої деревини, щоб майструвати щодня одну-дві бойові палиці. Гадаю, стрілами я теж зміг би вас забезпечити.
— Дякую за пропозицію, Кривоногу, — сказав Келсьє. — Як на мене, це дуже хороша ідея. Але самих палиць буде недостатньо. Нам потрібні мечі, щити й обладунки — і то якнайшвидше, щоб почати тренування.
— То як ти збираєшся це все роздобути? — повторив запитання Бриз.
— Великі доми мають змогу безперешкодно купувати зброю для надвірної варти, — відказав Келсьє.
— Ти хочеш обікрасти їх?
Ватажок похитав головою.
— Ні, чи не вперше ми підемо законним шляхом — ми купимо зброю. А точніше, нам її купить дворянин, який співчуває нашій справі.
Кривоніг грубо розреготався.
— Дворянин, який співчуває скаа? Цього ніколи не станеться!
— Це «ніколи» сталося зовсім нещодавно, — весело відказав Келсьє. — Бо я вже знайшов лорда, який нам допоможе.
У кімнаті запала тиша, яку порушувало хіба лише потріскування вогню в каміні. Вен ворухнулася в кріслі, позираючи на решту. Всі видавалися ошелешеними.
— Хто це? — запитав Гем.
— Його звати лорд Рену, — відповів Келсьє. — Він прибув сюди кілька днів тому й зупинився у Феллісі, бо не має достатнього впливу, щоб улаштуватися в Лютаделі. Крім того, гадаю, з його боку розважливіше буде провадити свої справи дещо віддалік від Пана Всевладаря.
Вен схилила голову набік. Фелліс був невеличким містом-супутником, за годину дороги від Лютаделя. Вони з Ріном працювали там, перш ніж перебратися до столиці. І як це Келсьє вдалося залучити на свій бік цього лорда Рену? Мабуть, підкупив його? Чи якось обшахрував?
— Я чув про лорда Рену, — поволі мовив Бриз. — Він із заходу й має чималий вплив у Крайній домінії.
Келсьє кивнув.
— Лорд Рену нещодавно вирішив домогтися для своєї родини вищого статусу. За легендою, він приїхав на південь, щоб розширити свою торговельну мережу. Він сподівається, що завдяки постачанню на Північ якісної південної зброї йому вдасться збити достатній статок — і зав’язати достатньо знайомств, — щоб за десять років побудувати собі замок у Лютаделі.
Усі знову замовкли на якусь хвилю.
— Але, — протягнув Гем, — ця зброя натомість опиниться в нас.
Келсьє ствердно кивнув.
— Доведеться про всяк випадок сфальшувати накладні.
— Це... це доволі сміливе прикриття, Келе, — сказав Гем. — Дворянська родина, що працює на нашому боці.
— Але, Келсьє, — спантеличено промовив Бриз, — ти ж ненавидиш дворянство.
— Цей його представник не такий, як усі, — із лукавою посмішкою відказав той.
Ватага пильно дивилася на свого ватажка. Їм не подобалося працювати з дворянином — Вен це було очевидно. Не надто допомагало й те, що цей Рену був такий впливовий.
Зненацька Бриз розреготався. Допивши вино, він відхилився на спинку крісла.
— А бодай тобі всячина! Ти вбив його, чи не так? Рену — ти вбив його й замінив підставною особою.
Усмішка Келсьє стала ширшою.
Єден лайнувся, але на Гемовому обличчі теж з’явився усміх.
— А-а. Тепер усе зрозуміло. Тільки Келсьє-Шаленець міг таке втнути.
— Рену оселиться у Феллісі, — сказав ватажок. — Він буде нашим прикриттям, коли потрібно буде зробити щось офіційно. Я, наприклад, використовуватиму його, щоб купувати зброю і припаси.
Бриз замислено кивнув.
— Спритно.
— Спритно?! — вигукнув Єден. — Він убив лорда! І то впливового!
— Ти збираєшся зруйнувати цілу імперію, Єдене, — зауважив Келсьє. — У цій нашій невеличкій затії Рену — не остання жертва серед дворян.
— Так, але заміняти його підставником? — запитав Єден. — Мені це видається надто ризикованим.
— Ти найняв нас, бо прагнув досягнути надзвичайних результатів, мій любий друже, — мовив Бриз, здіймаючи келих. — У такій роботі, як наша, надзвичайні результати зазвичай означають і надзвичайні ризики.
— Ми намагаємося мінімізувати їх, наскільки це взагалі можливо, Єдене, — сказав Келсьє. — Мій актор дуже хороший. Однак ти маєш розуміти, що нам і далі доведеться робити речі на кшталт цієї.
— А якщо я накажу вам їх не робити? — запитав Єден.
— Ти можеш будь-якої миті закінчити все, — відповів йому Доксон, не здіймаючи очей від записника. — Але доки ми в справі, останнє слово має Келсьє — коли йдеться про планування, визначення цілей і способів їх досягнення. Ми завжди так працюємо, і ти знав це, коли наймав нас.