Єден скрушно похитав головою.
— То як? — запитав Келсьє. — Працюємо далі чи ні? Тобі вирішувати, Єдене.
— Не бійся скасувати все, друже, — заохотив його Бриз приязним тоном. — Ми не образимося. Я, приміром, не маю нічого проти грошей, отриманих задурно.
Вен побачила, як Єден трохи зблід. Як на неї, то повстанцю неабияк пощастило, що Келсьє просто не забрав гроші й не штрикнув його ножем у груди. Однак дівчина дедалі більше переконувалася, що в цьому товаристві справи вирішують інакше.
— Це божевілля, — сказав Єден.
— Спроба скинути Пана Всевладаря? — запитав Бриз. — Авжеж, це божевілля.
— Гаразд, — зітхнув Єден. — Працюємо далі.
— Чудово, — мовив ватажок і дописав під «Армією»: «Келсьє — озброєння». — Псевдо-Рену також дасть нам змогу пробратися до найвищих кіл лютадельського суспільства. Це вкрай важлива перевага: нам конче треба уважно стежити за настроями у Великих домах, якщо ми хочемо влаштувати між ними війну.
— Розпалити її може бути не так легко, як ти собі гадаєш, Келсьє, — застеріг його Бриз. — Це теперішнє дворянство — обережне й доволі проникливе.
Ватажок усміхнувся.
— У такому разі — чудово, що ти з нами, Бризе, і можеш допомогти. Адже ти прекрасно знаєш, як спонукати людей робити те, що ти хочеш. Разом із тобою ми придумаємо план, як пересварити вельмож між собою. Великі війни між домами трапляються раз на кілька століть або щось близько того. Те, що теперішні дворяни кмітливі, робить їх лише небезпечнішими, а тому накрутити їх одне проти одного не мало би бути надто складно. Власне кажучи, я вже почав це робити.
Бриз здійняв брови, а тоді глянув на Гема. Той щось буркнув, дістав золоту десятискринцеву монету й кинув її вдоволеному собою гамівникові.
— Що то було? — поцікавився Доксон.
— Ми побилися об заклад, — відповів Бриз, — чи має Келсьє стосунок до нічних подій.
— Яких подій? — занепокоївся Єден.
— Хтось напав на дім Венчерів, — відказав Гем. — Подейкують, начебто хтось послав аж трьох з-імли-народжених, щоб порішити самого Страффа Венчера.
Келсьє пирхнув.
— Трьох з-імли-народжених? Страфф має надто високу думку про себе. Я навіть не наблизився до його світлості. А навідався туди по атій... і подбав, щоб мій візит не лишився непоміченим.
— Венчер не знає напевне, кого звинувачувати, — мовив Бриз. — Та оскільки в нападі брав участь з-імли-народжений, усі вважають, що це справа рук котрогось із Великих домів.
— Такий і був задум, — вдоволено відказав Келсьє. — Дворянство ставиться дуже серйозно до атак з-імли-народжених — між вельможами існує неписана угода не використовувати їх для вбивства одне одного. Ще кілька таких нападів — і вони гарчатимуть одне на одного, як перелякані звірі.
Він обернувся й дописав на дошці під «Великими домами»: «Бриз — планування» і «Келсьє — загальна колотнеча».
— У будь-якому разі, — вів далі ватажок, — нам треба стежити за їхньою поведінкою, щоб знати, які доми укладають між собою союзи. А отже, нам потрібен шпигун у їхньому середовищі.
— Це обов’язково? — збентежено запитав Єден.
Гем кивнув.
— По правді сказати, жодна робота в Лютаделі не обходиться без цього. Якщо існує важлива інформація, то вона так чи інак опиниться на вустах у когось із впливових дворян. Завжди корисно мати пару чуйних вух, що оберталися б у їхніх колах.
— Ну, це не мало би бути складно, — мовив Бриз. — Досить лише відправити твого буцімто лорда на їхні звані вечори.
Келсьє похитав головою.
— На жаль, лорд Рену не може прибути до Лютаделя.
Єден насупився.
— Чому? Твій актор не витримає перевірки зблизька?
— О, він достатньо схожий на лорда Рену, — відказав Келсьє. — Власне кажучи, він кап-у-кап схожий на нього. Просто йому не можна опинятися біля інквізитора.
— А-а-а, — мовив Бриз, перезирнувшись із Гемом. — Один із тих. Що ж, зрозуміло.
— Що? — запитав Єден. — Що це значить?
— Тобі краще не знати, — відказав Бриз.
— Краще не знати?
Бриз похитав головою.
— Сам бачиш, як ти занепокоївся, коли Келсьє сказав, що замінив лорда Рену підставною особою. Ну, а це в десять разів гірше. Повір мені: що менше ти знатимеш, то спокійніше почуватимешся.
Єден глянув на Келсьє, той широко всміхався.
Повстанець ізблід, а тоді зіщулився в кріслі.
— Мабуть, ти маєш рацію.
Вен насупилася, оглядаючи присутніх. Схоже, усі розуміли, про що йдеться. Треба буде дізнатися більше про цього «лорда Рену».