— Хай там як, — мовив Келсьє, — а нам треба, щоб хтось відвідував світські заходи. А тому роль племінника і спадкоємця Рену, родича, який нещодавно здобув лордову ласку, гратиме Докс.
— Зажди-но, Келе, — озвався Доксон. — Ти мені про це не казав.
Ватажок стенув плечима.
— Нам потрібен хтось, щоб водити дворян за ніс. Я подумав, що ти підходиш на цю роль.
— Ні, не підходжу, — відказав Доксон. — Я засвітився кілька місяців тому під час роботи з Ейзером.
Келсьє спохмурнів.
— Що? — запитав Єден. — А цього разу мені варто знати, про що вони говорять чи ні?
— Докс каже, що Міністерство шукає його, — пояснив Бриз. — Він удавав із себе дворянина, і його викрили.
Доксон кивнув.
— Сам Пан Всевладар якось бачив мене, а в нього бездоганна пам’ять. Навіть якби мені вдалось уникнути зустрічі з ним, урешті-решт хтось неодмінно мене впізнає.
— Отже... — почав Єден.
— Отже, нам потрібен хтось інший, щоб зіграти роль наступника лорда Рену, — сказав Келсьє.
— На мене не дивись, — перелякався Єден.
— Повір мені, ніхто навіть думки такої не мав, — сухо відповів Келсьє. — Кривоніг теж відпадає, він занадто знаний у місті ремісник.
— Я теж не підходжу, — мовив Бриз. — Я вже відомий серед дворян під кількома вигаданими іменами. Мабуть, я міг би використати котресь із них, але тоді не зможу ходити на більшість балів і вечірок — не надто приємно буде зустрітися з кимось, хто знає мене під іншим іменем.
Келсьє замислено насупив чоло.
— Я міг би, — сказав Гем. — Але ти знаєш, актор із мене кепський.
— А як щодо мого племінника? — запропонував Кривоніг, порухом голови вказуючи на парубійка, що сидів поруч.
Келсьє пильно оглянув хлопчину.
— Як тебе звати, синку?
— Лишветрод.
Ватажок здивовано звів брови.
— А коротшого прізвиська в тебе нема?
— Не маючий досі ще ні.
— Над цим доведеться попрацювати, — мовив Келсьє. — А ти завжди розмовляєш східною вуличною говіркою?
Юнак стенув плечима, явно нервуючись через те, що опинився в центрі уваги.
— Бувший змалечку.
Келсьє скинув поглядом на Доксона, і той похитав головою.
— Я не думаю, що це вдала ідея, Келе.
— Згоден, — ватажок обернувся до Вен і всміхнувся. — Схоже, лишаєшся тільки ти. Зможеш удати дворянку?
Вен злегка зблідла.
— Брат трохи вчив мене. Але я ніколи по-справжньому не пробувала.
— У тебе все вийде, — підбадьорив її Келсьє і написав під «Великими домами»: «Вен — шпигування». — Чудово. Єдене, тобі, мабуть, слід починати думати, як зберегти контроль над імперією, коли влада буде у твоїх руках.
Повстанець кивнув. Вен трохи співчувала цьому чоловікові: вона бачила, як усі ті плани приголомшують його своїм неймовірним зухвальством. Шкодувати його, однак, стало важче після того, як Келсьє призначив і їй роль у цьому всьому.
«Зіграти дворянку? — подумала вона. — Не сумніваюся, хтось інший упорався б із цим значно краще».
Бриз не спускав ока з Єдена, який мав нещасний вигляд.
— Не турбуйся так, любий друже, — мовив до нього гамівник. — Навряд чи тобі доведеться правити Лютаделем. Найпевніше, нас усіх спіймають і стратять задовго до цього.
Єден кволо всміхнувся.
— А якщо ні? Що завадить вам зарізати мене й забрати імперію собі?
Бриз здійняв очі до стелі.
— Мій любий друже, ми злодії, а не політики. Держава — це надто громіздкий товар, щоб витрачати на нього наш час. Ми будемо цілком щасливі, щойно матимемо свій атій.
— Щасливі й багаті, — додав Гем.
— Ці два слова — синоніми, Геммонде, — мовив Бриз.
— До того ж, — звернувся Келсьє до Єдена, — ми не передамо тобі цілої імперії. Я сподіваюся, після падіння Лютаделя вона розвалиться. Тобі лишиться столиця й, можливо, добрий шмат Центральної домінії — якщо ти підкупиш місцеві війська, щоб ті тебе підтримали.
— А... Пан Всевладар? — запитав Єден.
Келсьє всміхнувся.
— Я досі маю намір подбати про нього особисто. Мені лише треба з’ясувати, як працює Одинадцятий метал.
— А якщо тобі це не вдасться?
— Що ж, — відказав Келсьє, пишучи на дошці під «Повстанцями»: «Єден — підготовка й управління», — тоді ми спробуємо якось виманити його з міста. Можливо, він вирушить разом зі своєю армією до Проваль, щоб навести там порядок.
— А потім? — запитав повстанець.
— А потім ти знайдеш спосіб з ним упоратися, — відказав Келсьє. — Ти найняв нас не для вбивства Пана Всевладаря, Єдене, — це лише бонус, який я надам тобі, якщо зможу.