— Я б на твоєму місці не хвилювався аж занадто, Єдене, — додав Гем. — Що він зможе вдіяти без грошей і без армії? Пан Всевладар — сильний алломант, але аж ніяк не всемогутній.
Бриз усміхнувся.
— Хоча, якщо подумати, розлючений, скинутий з трону псевдобог — мабуть, не найкращий сусід. Тобі доведеться якось дати йому раду.
Не схоже, що Єден був утішений такою перспективою, але сперечатися більше не став.
Келсьє обернувся.
— Тоді, мабуть, усе.
— А Міністерство? — озвався Гем. — Чи не варто нам хоча б поміркувати, як тримати інквізиторів на оці?
Ватажок усміхнувся.
— Про них подбає мій брат.
— Навіть не сподівайся, — пролунав голос позаду.
Вен скочила з крісла й миттю обернулася до затінених дверей. На порозі стояв чоловік. Високий і плечистий, він скидався на витесану з каменю статую. Одяг його був скромний: прості сорочка й штани, вільна куртка, звична для скаа. Руки чоловік невдоволено склав на грудях, а суворе квадратове обличчя здавалося знайомим.
Вен озирнулася на Келсьє. Подібність була очевидна.
— Марше?! — вигукнув Єден, підводячись. — Марше, це справді ти! Він обіцяв, що ти приєднаєшся, до нас, але я... я... радий, що ти повернувся!
Маршеве обличчя лишилося незворушним.
— Я ще не впевнений, чи повернувся, Єдене. Якщо ви не заперечуєте, я хотів би поговорити з братом наодинці.
Келсьє, схоже, не знітився від різкого Маршевого тону. Він кивнув товариству.
— На сьогодні все, друзі.
Чоловіки піднімалися поволі й старанно оминали Марша, виходячи. Вен пішла за ними, зачинила двері й спустилася сходами, удаючи, ніби повертається до своєї кімнати.
Менш ніж за три хвилини, вона знову стояла під дверима, дослухаючись до розмови всередині.
7
Рашек — високий на зріст, як і більшість террісійців. Він доволі молодий, але інші тягоноші ставляться до нього з повагою. Рашек харизматичний, і придворним дамам, мабуть, видався би вродливим, хоча й на грубий лад.
Утім, мене вражає, що всі так шанобливо дослухаються до людини, яка говорить із такою ненавистю. Він ніколи не бачив Хленніума, однак проклинає це місто. Він не знає мене, проте я бачу в його очах злобу й ворожість.
Три роки, здавалося, не надто змінили Марша зовні. Він лишився таким самим суворим і владним, яким Келсьє знав його змалечку. Його очі дивилися так само розчаровано, а голос звучав так само несхвально.
Однак, якщо вірити Доксонові, від того дня — три роки тому — всередині Марш змінився сильно. Келсьє досі не міг повірити, що брат покинув керівництво повстанням. Він завжди з таким запалом ставився до своєї роботи.
Очевидно, цей запал згас. Марш підійшов ближче, критичним оком позираючи на дошку з надписами. Його одяг був трохи брудний від попелу, однак обличчя, як на скаа, було порівняно чистим. Якусь хвилю він стояв мовчки, вивчаючи записані на дошці пункти плану, а тоді обернувся й кинув на крісло аркуш паперу.
— Що це? — запитав Келсьє, беручи аркуш.
— Імена тих одинадцятьох, яких ти вбив минулої ночі, — відказав Марш. — Я подумав, що ти принаймні захочеш їх знати.
Келсьє кинув папірець у камін, де весело потріскував вогонь. — Вони служили Останній імперії.
— Вони були люди, Келсьє! — гарикнув Марш. — Вони мали життя, родини. Кілька з них були скаа.
— Зрадники.
— Люди, — повторив Марш. — Які намагалися якось зарадити тому, що дало їм життя.
— Що ж, я роблю те саме, — відказав Келсьє. — І, на щастя, мені життя дало змогу скидати з дахів таких, як вони. Якщо вони стоять на боці дворян, то нехай і помирають як дворяни.
Маршеве обличчя потемніло.
— Як ти можеш скалозубити з такого?
— Бо гумор — це все, що мені лишилося, Марше, — відказав Келсьє. — Гумор і цілеспрямованість.
Марш неголосно пирхнув.
— Ти мав би бути задоволеним, — мовив Келсьє. — Не один десяток років я слухав твої нотації і нарешті вирішив використати свої таланти на щось путнє. Я впевнений, що з твоєю допомогою...
— Я тут не для того, щоб тобі допомагати, — урвав його Марш.
— А навіщо ж тоді ти прийшов?
— Запитати тебе.
Він підступив ближче й зупинився просто перед Келсьє. Вони були приблизно однакового зросту, але через свій суворий вигляд Марш завжди здавався вищим.
— Як ти смієш це робити? — тихо запитав він. — Я присвятив усе своє життя боротьбі з Останньою імперією. Поки ти й твої злодійкуваті приятелі бенкетували, я переховував утікачів. Поки ти планував дріб’язкові грабунки, я організовував збройні наскоки на дворян. Поки ти жив у розкошах, на моїх очах відважні люди помирали від голоду.